Інспектор Варніке приїхав на місце події. Я племінник загиблого-представився молодий чоловік.Я йому давно казав що його захоплення цими гидотними тварюками погано кінчиться.Но тут він перевершив сам себе.Мало того шо весь наш дім набитий всякою гадостю-жабами,ужами,зміями, а недавно він привіз з Південої Америки саму справжню отруйну змію-Boa constrictor.Він знаєте,зоолог,працює в зоопарку.Змію він привіз із зоопарку,і все ніяк не міг з нею розлучитися.І це бачите як все печально закінчилось. - як ж це могло статися?-спитав Варніке -я не знаю.Я спав в своїй кімнаті.Ранком я встав і пішов на вулицю прогулятися.Тут я замітив що в кімнаті лядька горить світло.Це мене здивувало.Я повернувся,заглянув в кімнату і побачив що дядько сидить за столом і спить.Я підійшов розбудити його,і тут я побачив лежачу на підлозі змію.Похоже мій дядько заснув,змія якось вибралась з клітки,залізла на стіл і вкусила його за руку.Я зразу побачив сліди вкусу.Змію я зразу вбив. -дайте мені будь-ласка предмет яким ви нанесли ранку що імітувала укус змії.І йдіть зі мною,я підозріваю вас в вбивстві. Племінник не врахував що Boa constrictor не змія а удав а удав не кусає свою жертву а душить що відомо кожному зоологу.До того ж удави не нападають на людей.
Іван Франко назвав «Наймичку» «безсмертним твором поетичним», що є найкращим доказом геніальності Тараса Григоровича Шевченка. Не останню роль тут відіграє тема, яку обрав для цієї поеми поет – тема споконвічна, тема складна. Українські жінки з давніх-давен були берегинями роду, захисницями сімейного вогнища. Від жінки залежало благополуччя родини, майбутнє дітей, щастя роду. Високі моральні цінності та духовні надбання роду споконвіку передавались із покоління в покоління саме завдяки матері. Жінка заслуговує на щастя, повагу та поклоніння. Проте замість щасливого життя, у повазі, мирі й злагоді, головна героя поеми Ганна живе у стражданнях та горі, вона живе у невимовних муках, без власної сім’ї та дому.
Події, про які оповідається в творі «Наймичка», не були чимось особливим для тогочасної Україні; це було досить типове, звичайнісіньке явище.
Перед нами є два твори про дівчину-покритку: «Катерина» та «Наймичка». Ганна, звичайно, не повторює повністю трагічну долю своєї попередниці, проте чи набагато кращим є її життя? У чомусь, звісно, їй пощастило: її дитину погодились всиновити багаті люди, вона живе поруч із своєю дитиною і може допомагати їй, слідкувати за її першими кроками.
Найбільша трагедія образу головної героїні полягає в тому, що вона, перебуваючи поруч із своєю дитиною, не може знайти в собі сили, аби розповісти про себе правду. Їй ніколи не судилось почути із вуст свого сина слово «мама» – таке буденне, таке звичне для усіх тих, хто вирощує своїх дітей сам. Вона не може сповна насолодитись материнством; Ганна відчуває дуже великий біль, її душа не має спокою, цим же й викликане її небажання та різка відмова стати посаженою матір’ю на весіллі свого сина, адже цю роль може виконувати лише чужа людина, а не рідна матір.
Ми не можемо ганити ім’я Ганни, не можемо її засуджувати, перед нами трагедія долі жіночої, жертовність материнська.
Іван Франко, висловлюючи свої думки щодо цього твору, писав: «Любов до дитини така могутня, що перемагає все інше, заставляє забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».
Образ Ганни – один з найвеличніших образів світової літератури.
вою долю проклинає,
Тяжко-важко плаче,
І ніхто того не чує,
Не знає й не бачить.
(Тарас Шевченко)
Іван Франко назвав «Наймичку» «безсмертним твором поетичним», що є найкращим доказом геніальності Тараса Григоровича Шевченка. Не останню роль тут відіграє тема, яку обрав для цієї поеми поет – тема споконвічна, тема складна. Українські жінки з давніх-давен були берегинями роду, захисницями сімейного вогнища. Від жінки залежало благополуччя родини, майбутнє дітей, щастя роду. Високі моральні цінності та духовні надбання роду споконвіку передавались із покоління в покоління саме завдяки матері. Жінка заслуговує на щастя, повагу та поклоніння. Проте замість щасливого життя, у повазі, мирі й злагоді, головна героя поеми Ганна живе у стражданнях та горі, вона живе у невимовних муках, без власної сім’ї та дому.
Події, про які оповідається в творі «Наймичка», не були чимось особливим для тогочасної Україні; це було досить типове, звичайнісіньке явище.
Перед нами є два твори про дівчину-покритку: «Катерина» та «Наймичка». Ганна, звичайно, не повторює повністю трагічну долю своєї попередниці, проте чи набагато кращим є її життя? У чомусь, звісно, їй пощастило: її дитину погодились всиновити багаті люди, вона живе поруч із своєю дитиною і може допомагати їй, слідкувати за її першими кроками.
Найбільша трагедія образу головної героїні полягає в тому, що вона, перебуваючи поруч із своєю дитиною, не може знайти в собі сили, аби розповісти про себе правду. Їй ніколи не судилось почути із вуст свого сина слово «мама» – таке буденне, таке звичне для усіх тих, хто вирощує своїх дітей сам. Вона не може сповна насолодитись материнством; Ганна відчуває дуже великий біль, її душа не має спокою, цим же й викликане її небажання та різка відмова стати посаженою матір’ю на весіллі свого сина, адже цю роль може виконувати лише чужа людина, а не рідна матір.
Ми не можемо ганити ім’я Ганни, не можемо її засуджувати, перед нами трагедія долі жіночої, жертовність материнська.
Іван Франко, висловлюючи свої думки щодо цього твору, писав: «Любов до дитини така могутня, що перемагає все інше, заставляє забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».
Образ Ганни – один з найвеличніших образів світової літератури.