1.микола васильович гоголь народився в україні. усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
в один з періодів свого життя гоголь надзвичайно захопився історією. особливу його увагу всесвітня історія та минуле рідної україни. з-під пера письменника вийшла повість "тарас бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. у творі м. гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
в образі головного героя тараса бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. його поважають товариші по зброї за любов до батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
маючи двох синів, бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. у поході старший син остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. гордістю переповнене серце старого тараса. та, на жаль, молодший син андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. горе зігнуло батька. він як справжній патріот і запорожець обирає любов до вітчизни, а не любов до сина. андрій гине від рук батька.
мужньо витримав тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
у кінці твору смерть чекає і на самого тараса. та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. саме таких людей, як тарас бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на січі, про них складали пісні кобзарі. такими людьми пишався наш народ, ними славилась україна!
2.остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя "тарас бульба". вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: "за образу не подивлюся і не зважу ні на кого".
андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".
почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. "за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".
остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
андрій спочатку теж "увесь поринув у чарівну музику куль і мечів". він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. це його й погубило. андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.
• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
• «Жив… відколи осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»
• «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».
• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»
• «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…»
• Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»
• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…»
• «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».
• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…»
• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!»
• «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима».
• «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав»
• Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».
• «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…»
• «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі».
• «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Орієнтовний план до характеристики образу Климка.
1) Климко-сирота.
2) Портрет і зовнішність героя.
3) Риси характеру: а) чуйний і добрий; б) благородний і щирий; в) винахідливий, мужній, вольовий; г) уважний і працьовитий.
4) Поведінка і прагнення хлопця: а) бажання навчатися; б) турботливий, співчутливий; в) відповідальний за доручену справу; г) шанобливе ставлення до дружби.
5) Значення образу Климка.
Объяснение: Сюжет.
Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесят.
1.микола васильович гоголь народився в україні. усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
в один з періодів свого життя гоголь надзвичайно захопився історією. особливу його увагу всесвітня історія та минуле рідної україни. з-під пера письменника вийшла повість "тарас бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. у творі м. гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
в образі головного героя тараса бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. його поважають товариші по зброї за любов до батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
маючи двох синів, бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. у поході старший син остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. гордістю переповнене серце старого тараса. та, на жаль, молодший син андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. горе зігнуло батька. він як справжній патріот і запорожець обирає любов до вітчизни, а не любов до сина. андрій гине від рук батька.
мужньо витримав тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
у кінці твору смерть чекає і на самого тараса. та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. саме таких людей, як тарас бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на січі, про них складали пісні кобзарі. такими людьми пишався наш народ, ними славилась україна!
2.остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя "тарас бульба". вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: "за образу не подивлюся і не зважу ні на кого".
андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".
почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. "за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".
остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
андрій спочатку теж "увесь поринув у чарівну музику куль і мечів". він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. це його й погубило. андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.
Характеристика образу Климка
1.1. Цитатна характеристика героя.
• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
• «Жив… відколи осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»
• «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».
• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»
• «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…»
• Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»
• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…»
• «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».
• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…»
• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!»
• «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима».
• «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав»
• Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».
• «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…»
• «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі».
• «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Орієнтовний план до характеристики образу Климка.
1) Климко-сирота.
2) Портрет і зовнішність героя.
3) Риси характеру: а) чуйний і добрий; б) благородний і щирий; в) винахідливий, мужній, вольовий; г) уважний і працьовитий.
4) Поведінка і прагнення хлопця: а) бажання навчатися; б) турботливий, співчутливий; в) відповідальний за доручену справу; г) шанобливе ставлення до дружби.
5) Значення образу Климка.
Объяснение: Сюжет.
Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесят.