1)Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».
2)Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!»«Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!»
3)Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?»
4)Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».
1)Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».
2)Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!»«Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!»
3)Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?»
4)Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».
5)Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві».
6)Тавтологія: «відкрито вже відкрите».
Напевно, в життi кожноï людини рано чи пiзно настає такий
момент, коли вона вiдкидає всi своï щоденнi турботи й
проблеми, вiдсторонюється вiд буденноï суєти i
замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у свiт. I,
певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може
вiдповiсти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мрiє про
матерiальнi блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути
коханим i живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чiтко
й без на гань визначити сенс свого життя.
Питання сенсу життя — це одвiчне питання, яким людина
переймається з давнiх-давен. Фiлософи, митцi, представники
найрiзноманiтнiших наук в усi часи вирiшували його по-рiзному. Однi
вважали, що життя -i i,е постiйна боротьба за власне iснування й
добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: Життя, мабуть, цо
завжди Колiзей…), iншi стверджували, що людина .живе на Землi для
того, щоб творити, виражати себе в мистецтвi…
Украïнський фiлософ i педагог Г. Сковорода сенс людського життя
вбачав у постiйному пiзнаннi свiту й себе самого, у невтомному прагненнi
здобувати знання й збагачуватися iнтелектуально. У своïй знаменитiй
поезiï Всякому городу нрав i права… вiн наголошує на
тому, що кожен по-своєму визначає життєвi цiнностi та
iдеали, яких прагне, однак найголовнiше, на його думку, для людини
— це мудрiсть, заради якоï вона й мусить жити: А мнi одна
только в свiтi дума, Как би умерти мнi не без ума.
Скiльки iснує людство, стiльки iснує й питання про сенс його
iснування. Воно завжди вiдкрите, бо кожен по-своєму, iндивiдуально
намагається на нього вiдповiсти. Менi ж найбiльше iмпонують слова
О. Гончара, який стверджував, що саме в людяностi людини, в ïï
мужностi, здатностi любити, в силi творчiй, у моральнiй чистотi
полягає найвища духовнiсть, що становить iстинний сенс життя людей
на планетi.
Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона
не зумiє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз,
вiдновити… Тому менi здається, що сенс життя полягає в
умiннi жити та почувати себе щасливим. А вмiння жити, на мою думку, це
не лише бажання отримувати задоволення вiд навколишнього свiту, не лише
потреба у професiйнiй чи творчiй саморе-алiзацiï, а й внутрiшня
потреба дарувати добро iншим людям, робити ïх щасливими й завжди
усмiхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас — усвiдомити,
що сенс нашого власного життя — це ще й сенс життя iнших людей,
тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам'ятати, що живемо ми не
заради себе, а заради самого життя на нашiй планетi.