Цитатна характеристика климка • «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «жив… відколи осиротів». • «це була найбільша радість климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • дядько кирило — климку: «ай, добра ж… у-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…» • «він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам». • «найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «ану, йдіть! ану, йдіть мені зараз! » • «…йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…» • климко — наталі миколаївні: «не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. ми вам будемо, маленьку глядітимемо…» • климко — зульфату: «що, в нас картоплі є трохи та сала? цього хоч би на два місяці хватило. а скоро зима. зараз, поки тепло, треба йти. харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» • «климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть». • «а климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…» • «пустіть її! це моя сестра! сестра моя, чуєте? вона мені за маті» • «я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. чесне слово! — климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «від переїзду вдарила довга автоматична черга. климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • тітка марина — климку: «де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «я прийду до вас, тітонько марино. як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. а зараз треба мені назад, мене там ждуть…» • «німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «климко йшов , бо вкрай зморився зі своєю ношею. мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. в дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
О, - полегшено зітхнув я. - Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька)
"... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс."
" Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?"
"І голова ж у тебе, Митько."
"Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..."
"Але ж головний у нашій експедиції ти."
"Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими."
"І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."
О, - полегшено зітхнув я. - Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька)
"... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс."
" Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?"
"І голова ж у тебе, Митько."
"Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..."
"Але ж головний у нашій експедиції ти."
"Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювала із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати рівноцінними чи просто вдалими."
"І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."