Я вважаю, що так. Климко даже відважний, добродушний, саме такий, яким і повинен бути справжній герой. Він не залишив свою вчительку в бід дівчину на базарі під час Німецької облави, це показує те, що Климко людяний. Заради своїх близьких він відважно пішов по сіль, дорогами війни, які були сповнені небезпеки, лише щоб потім продати її та врятувати свою вчительку та її малу доньку вже від голоду, з цього можна впевнено сказати, що Климко не боїться жертвувати собою заради інших. Його дійсно можна назвати героєм, бо Климко є відображенням доброти і самовідданості людської душі, дуже жаль, що з такою трагічною кінцівкою.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Я вважаю, що так. Климко даже відважний, добродушний, саме такий, яким і повинен бути справжній герой. Він не залишив свою вчительку в бід дівчину на базарі під час Німецької облави, це показує те, що Климко людяний. Заради своїх близьких він відважно пішов по сіль, дорогами війни, які були сповнені небезпеки, лише щоб потім продати її та врятувати свою вчительку та її малу доньку вже від голоду, з цього можна впевнено сказати, що Климко не боїться жертвувати собою заради інших. Його дійсно можна назвати героєм, бо Климко є відображенням доброти і самовідданості людської душі, дуже жаль, що з такою трагічною кінцівкою.
Відповідь:
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.