У розкішному саду народної української поезії важливе місце належить ліричним пісням. Імена авторів цих творів розгубила історія, але інколи з давнини століть виринають постаті піснетворців, серед яких найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її традиційно називають «дівчиною з легенди», бо реальність її існування поки що документально не підтверджено. Понад три століття лунають пісні Марусі Чурай на землі, даруючи людям невгасиму любов. Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з давньогрецькою поетесою Сапфо? Достовірні дані про українку з Полтави, яка складала чудові пісні, не збереглися, адже все знищила пожежа у цьому місті в 1658 році. А пам'ять про Марусю Чурай народ зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо, що народилася вона приблизно 1625 року на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Був він хороброю і чесною людиною, брав участь у козацьких походах проти польської шляхти. Рятуючи Богдана Хмельницького від смерті, Чурай загинув. Маруся жила удвох із матір'ю в Полтаві.Зростала вона незвичайною дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з дивовижною фантазією та чудовим голосом, схильною до роздумів і складання пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив реєстровий козак Полтавського полку Іван Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів, знаючи, що вона закохана в молодого козака Грицька Бобренка.
Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
