Михайло Старицький написав цілу низку серію історико-пригодницьких романів: трилогію «Богдан Хмельницький», дилогію про Івана Мазепу, а також романи «Разбойник Кармелюк» і «Останні орли». Захоплюючий сюжет та його стрімкий розвиток, багатий фабульний арсенал, романтична любовна лінія - все це характеризує Старицького-прозаїка як справжнього майстра історико-пригодницького роману, що розбудував цей жанр в українській літературі. В світовій літературі родоначальником історико-пригодницького роману вважають Дюма-батька. Відомий його вислів про історію, що він називав "тільки цвяхом, на який він вішає картини - свої романи". Щодо попередників М. Старицького у жанрі, експерти знаходять явні паралелі в трилогії М. Старицького «Богдан Хмельницький» з романом Г. Сенкевича «Вогнем і мечем». Є спільні риси у романів Старицького з творами В. Скотта. Щодо романтичного образу Мазепи в дилогії, то для художньої літератури цей персонаж не новий. Про Мазепу писали романтики Дефо, Вольтер, Гюґо, Словацький, Байрон, Рилєєв та інші.
Чи можемо ми сказати: у нас є історія, отже, ми існуємо, здійснюємося буттям на цій землі впро довж століть? Якщо так, то й історія повинна постати перед нами не просто зібранням фактів минувшини, а сповнитися національним буттям, стати реальністю, а не німим свідком подій, що відійшли у минуле. Вона повинна стати світом, в якому любимо, надіємось, сподіваємось, а не вишукуємо виправдання своєму існуванню. Але як «світ» історія не є усталеною конструкцією чи моделлю минулого, а сповнена буттєвості і як така наділена усіма харак теристиками буття. Перш за все, це вимір можливого, тобто здатності змінюватись. Точніше, вона потенційно сповнена мож ливістю і як така може «проростати» не лише в сучасному, але й майбутньому. Найбільш рельєфно це постає у вигляді сталих структур ставлення до світу, що складають підвалини нашого національного менталітету. Саме у них прихована сталість «національної фізіономії» з усіма її позитивами й негативами. Формою такої усталеності, перш за все, постає традиція, яка за своєю суттю є не чим іншим, як минулим, включеним безпосе редньо в життєві процеси сьогодення. В своїй діяльності традиція — це особливий культурний механізм передачі досвіду. Як така, вона зорієнтована на минуле як реальне у своїй смис ловій наповненості, тому, безперечно, позитивна. Саме тради ція формує цілісність та безперервну послідовність людського буття. Вона передається від покоління до покоління як зразки практичних, символічних дій, гідних наслідування.
Захоплюючий сюжет та його стрімкий розвиток, багатий фабульний арсенал, романтична любовна лінія - все це характеризує Старицького-прозаїка як справжнього майстра історико-пригодницького роману, що розбудував цей жанр в українській літературі.
В світовій літературі родоначальником історико-пригодницького роману вважають Дюма-батька. Відомий його вислів про історію, що він називав "тільки цвяхом, на який він вішає картини - свої романи".
Щодо попередників М. Старицького у жанрі, експерти знаходять явні паралелі в трилогії М. Старицького «Богдан Хмельницький» з романом Г. Сенкевича «Вогнем і мечем». Є спільні риси у романів Старицького з творами В. Скотта.
Щодо романтичного образу Мазепи в дилогії, то для художньої літератури цей персонаж не новий. Про Мазепу писали романтики Дефо, Вольтер, Гюґо, Словацький, Байрон, Рилєєв та інші.