Спорт – це моє життя. Я щодня займаюся спортом. Але є у мене й улюблений вид спорту – це бокс. Кілька місяців тому під час відвідання спортивного залу, я побачив, як група займається боксом. Я захопився їхнім тренуванням і в той же день відвідав заняття. Мені дуже сподобалось. І тепер бокс став частиною мого життя. Три рази на тиждень я відвідую тренування, на яких я викладаюсь на повні сили. Фізичні навантаження на боксі дуже великі, і я розумію, що маю стати більш витривалим.
Прокинувшись вранці, Климко вирушає у подорож до міста Слов’янська, щоб придбати сіль, яку потім можна було виміняти на будь-який харч («мисочку чи дві кукурудзи, відерце картоплі чи й хліба справжнього») Хлопець згадав, як він, сирота, жив у дядьки Кирила, машиніста великого паровоза ФД. Климко завжди зустрічав дядька, готував їжу, звітувався про навчання. Одного разу дядьку привезли на дрезині-рейковозі мертвим. Відбулося його поховання. Климко залишається самотнім
Климко після смерті дядька Кирила не залишився жити у тітки Моті і вирушив до великого міста. Дід Бочонок, він же аптекар, полюбляв ходити по базару і рекомендувати торговцям ліки. Він дав Климку білі сухарі, які потім виявилися червивими. Хлопець, щоб не зголодніти, вимушений був шукати їжу. Йому пощастило: накопав п’ятдесят сім картоплин. Тяжким випробуванням для Климка була хвороба ніг, які він самотужки вилікував. Під час перепочинку подорожуючий помилувався горобцями-бешкетниками, красою осінньої природи. Незабаром можна було побачити велике місто у долині.
На шляху до Слов’янська Климко побачив чорну копичку, але помилився, то був старий курень на баштані, де він і переночував. Після того як згоріла станція від бомбардування, Климко оселяється у ваговій кімнаті шахтної сортувальниці. Зустріч Климка і Зульфата. Зульфат допомагає другу облагородити його життя. На висілку, після приходу італійців, голод. Найцінніший харч — сіль. Климко вирушає у подорож до Слов’янська, щоб здобути сіль і до вчительці з немовлям, які оселяються у нього.
Прокинувшись вранці, Климко відчув, що до нього підступає хвороба. Швидко зробивши собі взуття, він пішов до міста, яке здалося йому сірим, непривітним. Климко потрапляє на базар, де було багато жебраків і простого люду. Товар не купувався, а здебільшого мінявся. Безногий дядько подарував Климкові взуття, розповів про місто, де можна здобути солі. Під час облави дядько і Климко заступилися за дівчину, яку поліцаї намагалися забрати із собою. Незнайома жінка за до себе Климка і обіцяє дати йому стільки солі, скільки він донесе.
Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесять.
Климко підходив до своєї станції вже увечорі. Він дуже втомився. Раптом почулася стрілянина. Від переїзду назустріч йому біг якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе, і в гімнастерці без реміняки. Хлопець відчув, як його щось штовхнуло в груди. Климко впав. До нього швидко біг Зульфат.
✯Мій улюблений вид спорту-бокс✯
Спорт – це моє життя. Я щодня займаюся спортом. Але є у мене й улюблений вид спорту – це бокс. Кілька місяців тому під час відвідання спортивного залу, я побачив, як група займається боксом. Я захопився їхнім тренуванням і в той же день відвідав заняття. Мені дуже сподобалось. І тепер бокс став частиною мого життя. Три рази на тиждень я відвідую тренування, на яких я викладаюсь на повні сили. Фізичні навантаження на боксі дуже великі, і я розумію, що маю стати більш витривалим.
Прокинувшись вранці, Климко вирушає у подорож до міста Слов’янська, щоб придбати сіль, яку потім можна було виміняти на будь-який харч («мисочку чи дві кукурудзи, відерце картоплі чи й хліба справжнього») Хлопець згадав, як він, сирота, жив у дядьки Кирила, машиніста великого паровоза ФД. Климко завжди зустрічав дядька, готував їжу, звітувався про навчання. Одного разу дядьку привезли на дрезині-рейковозі мертвим. Відбулося його поховання. Климко залишається самотнім
Климко після смерті дядька Кирила не залишився жити у тітки Моті і вирушив до великого міста. Дід Бочонок, він же аптекар, полюбляв ходити по базару і рекомендувати торговцям ліки. Він дав Климку білі сухарі, які потім виявилися червивими. Хлопець, щоб не зголодніти, вимушений був шукати їжу. Йому пощастило: накопав п’ятдесят сім картоплин. Тяжким випробуванням для Климка була хвороба ніг, які він самотужки вилікував. Під час перепочинку подорожуючий помилувався горобцями-бешкетниками, красою осінньої природи. Незабаром можна було побачити велике місто у долині.
На шляху до Слов’янська Климко побачив чорну копичку, але помилився, то був старий курень на баштані, де він і переночував. Після того як згоріла станція від бомбардування, Климко оселяється у ваговій кімнаті шахтної сортувальниці. Зустріч Климка і Зульфата. Зульфат допомагає другу облагородити його життя. На висілку, після приходу італійців, голод. Найцінніший харч — сіль. Климко вирушає у подорож до Слов’янська, щоб здобути сіль і до вчительці з немовлям, які оселяються у нього.
Прокинувшись вранці, Климко відчув, що до нього підступає хвороба. Швидко зробивши собі взуття, він пішов до міста, яке здалося йому сірим, непривітним. Климко потрапляє на базар, де було багато жебраків і простого люду. Товар не купувався, а здебільшого мінявся. Безногий дядько подарував Климкові взуття, розповів про місто, де можна здобути солі. Під час облави дядько і Климко заступилися за дівчину, яку поліцаї намагалися забрати із собою. Незнайома жінка за до себе Климка і обіцяє дати йому стільки солі, скільки він донесе.
Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесять.
Климко підходив до своєї станції вже увечорі. Він дуже втомився. Раптом почулася стрілянина. Від переїзду назустріч йому біг якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе, і в гімнастерці без реміняки. Хлопець відчув, як його щось штовхнуло в груди. Климко впав. До нього швидко біг Зульфат.