ворчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.
Объяснение:
Жанр: ліричний вірш.
Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України.
Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.
Віршовий розмір: хорей
Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море», «злою кров’ю», «вражою кров’ю».
Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров».
Метафора: «полину до … Бога», «кров’ю волю окропіте».
Заповіт” образи-символи степ (воля), на могилі – кургані (козацька доблесть), Вкраїна (батьківщина), лани – поля (земля-матір), Дніпро (доля українського народу), море (прірва), кров (боротьба), кайдани (гніт), сім’я (майбутнє).
ворчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.