Напишіть твір обсягом 1,5 сторінки. Хто насправді був позитивним персонажем, а хто- негативним. Толик чи Федько (за оповіданням В.Винниченка "Федько халамидник"
Образ орисі орися: хороший командир; вірна обов'язку народним святиням; ніжна; здатна до самопожертви; рішуча і розсудлива; смілива й самовіддана; патріотка; спроможна на сильні почуття кохання. цитати до образу орисі: "вродливого личенька риси і елегантні, й шляхетні; в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровім чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст лишається дитяча краса" характеристика: саме орисі належить здійснити повиг - підірвати порохові склади фортеці. душа орисі страждає, бо у час найвищого випробування поряд з нею немає її коханого антося, а його поява у стані ворогів спричинює подвійну муку. у душевному сум'ятті, що охоплює дівчину, відданість україні переважає над почуттям кохання. в образі орисі автор змалював характер романтично цілісний, здатний на самопожертву в ім'я суспільних ідеалів.образ антося корецькоговиріс він у козацікій родині завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль навого . силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, дізнається про свій спадок і щляхетсякі привілеї.магнат чарпецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного роду корецьких "прийти до стерна уряду" і преконати "туманніючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого рабування", "не видирати від оборонців своєї країни їх права", "не знущатися над їх святою вірою".у спілкування з родовитою шляхтою з'ясовується омана. одурений у своїх найщиріших помислах і почуваннях антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть.усвідомлення козацької правоти, любов до орисі диктують йому лицарський вибір - чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за вірй, яку прийняв усім серцем.антось: романтик; здатний до самопожертви; мужній; рішучий; спроможний на сильні почуття; шляхетній, вдячний; вірний присязі; справедливий, чесний.
Історія написання й видання бурлескно-травестійної за
жанром поеми І. Котляревського "Енеїда" досить складна та
цікава. Водночас вона засвідчує глибоку повагу духовних
пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії.
Більше двох десятків років працював І. Котляревський над
поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це
зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив
письменник.
Літературну діяльність І.П. Котляревський розпочав у надто
складний для України час. Це була епоха, коли, за словами О.І.
Білецького, історичні обставини поставили під знак питання
майбутнє української мови та й усієї української культури.
Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв
українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було
зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо,
юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні, що
призвело до різкого класового розшарування серед українців.
Цариця Катерина II за відповідні "послуги" щедро наділяла
українських чиновників дворянськими званнями та землями
разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених
поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й
чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української
інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї
національності, культури, мови. Українська освіта, книга, мова,
культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале,
"мужицьке". Українській літературі загрожувала втрата
оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному
крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які
ставали на захист духовних цінностей народу. Так з'явився в нас
письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його
громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду,
ідеї гуманізму та демократизму продовжив І.П. Котляревський.
А в геніальних творах Т.Г. Шевченка український народ
заговорив українською мовою на повен голос. Після появи
"Кобзаря" взагалі марними стали потуги великодержавників
відмовити українцям у праві на існування нації, мови, історії,
держави.
Кожна історична епоха чи доба характеризується
особливостями свого мистецтва, його певними рисами,
новаторським характером тощо. Але, як правило, це мистецтво
завжди базується на попередніх досягненнях, які нові покоління
митців критично осмислюють, аналізують, наповнюють новим
змістом та оригінальними формами. Так і творчість І.П.
Котляревського зросла на досягненнях світової та української
літератури ХVIII століття, які він добре знав.
Літературна доля "Енеїди" була досить складною. Працювати
над нею І.П. Котляревський почав у пору вчителювання в
поміщицьких родинах. Життя в селах, близьке спілкування з селянами дали йому змогу глибоко вивчити народні звичаї, побут,
обряди, пісні, говірки. Цей духовний арсенал буде сповна
використаний не тільки в "Енеїді", але й у драматичних творах.
Основою для "Енеїди" І. Котляревського стала однойменна
поема Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до нашої ери). Імовірно,
що цей твір І. Котляревський прочитав, ще навчаючись у Полтавській семінарії. Учні цього закладу вивчали твори Горація,
Вергілія, Овідія, Ломоносова, Тредіаковськоґо, Сумарокова, а
також самі писали поетичні твори. Писав їх і І. Котляревський.
Напевне, це дало підставу П. Кулішеві стверджувати, що «Енеїду»
І. Котляревський почав писати ще в семінарії. Однак цю думку
спростовує лист І.П. Котляревського до російського письменника
М.І. Гнєдича від 27 грудня 1821 року. У ньому автор невмирущого
твору просив М. Гнєдича знайти в Петербурзі видавця для
"Енеїди" і запевняв, що "...Вы чрез сие сделаетесь моим
благотворителем, и я Вашим пособием вкусил бы плоды
двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов... Я
над малороссийской "Энеидой” 26 лет баюшки баю, а, надеюсь,
что воскреснет...". Отже, початком праці І. Котляревського над
"Енеїдою" є 1794 рік.
Объяснение: