Напишіть від імені Діка Сенда, які думки промайнули в його голові, коли він здогадався, що вони попали в Африку. (тобто від 1-ї особи, наприклад: Я Дік Сенд сьогодні прийшов до Бенедикта і….)
Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня – скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня – мати
змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам.
У статті про Ольжича на сайті «Українська література» говориться, що «друга збірка поета — «Вежі» (1940) метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, закликає до героїзму. Поняття героїзму у Ольжича включає не одну лише чесноту, а й потужний духовний заряд, здатний оновити та морально оздоровити світ покори і рабства. Збірник повністю присвячений революційній боротьбі за незалежність рідної країни. Третя збірка Ольжича «Підзамче» (1946 р.) була видана вже після його трагічної смерті. Він ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав — був дуже вимогливий до себе і власної поезії. У «Підзамче» Ольжич досяг найбільшого артистизму, враховуючи, звичайно, і те, що він почав друкуватися вже зрілим поетом. Особливо близькі до неокласицизму такі вірші як «Шякунтала», «Сонна Венус», «Люкреція», «Данило» і т. д. В них відчуваються гармонія думки й почуття, урівноваженість духу, спокій».
Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня – скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня – мати
змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам.
У статті про Ольжича на сайті «Українська література» говориться, що «друга збірка поета — «Вежі» (1940) метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, закликає до героїзму. Поняття героїзму у Ольжича включає не одну лише чесноту, а й потужний духовний заряд, здатний оновити та морально оздоровити світ покори і рабства. Збірник повністю присвячений революційній боротьбі за незалежність рідної країни. Третя збірка Ольжича «Підзамче» (1946 р.) була видана вже після його трагічної смерті. Він ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав — був дуже вимогливий до себе і власної поезії. У «Підзамче» Ольжич досяг найбільшого артистизму, враховуючи, звичайно, і те, що він почав друкуватися вже зрілим поетом. Особливо близькі до неокласицизму такі вірші як «Шякунтала», «Сонна Венус», «Люкреція», «Данило» і т. д. В них відчуваються гармонія думки й почуття, урівноваженість духу, спокій».