Український фольклор налічує досить багато дум. усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. але серед них є одна, яка мені подобається найбільше. головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. мене найбільше приваблює образ марусі богуславки з однойменної думи. ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. у подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. маруся вижила, пристосувавшись до свого становища. можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. але це не так. у житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників. прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в україну вона більше не повернеться: та нехай мене, дівки-бранки, марусі, попівни богуславки, з неволі не викупає, бо вже я потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! ми не знаємо, що сталося з нею після втечі невільників. можливо, пан її за це жорстоко покарав. але вона, незважаючи на це, врятувала полонених: вислухай, боже, у просьбах щирих, у нещасних молитвах нас, бідних невольників! проста українська дівчина маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність україни.
епітет (від гр. epitheton — додаток, прикладка) — поетичне означення (білосніжні квіти вишні; голубиний характер, громовий голос). є постійні епітети, які вживаються з певним іменником, становлячи з ним сталий вислів: зелене жито, холодна вода, широкий степ, вороний кінь.
порівняння — зіставлення предметів на основі їх подібності (вишні у білому цвітінні, наче снігом обсипані; у хлопчика характер лагідний, як у голуба; весняний грім гуркотів, наче велетень сердився).
метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення) — перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності (хлопчик ласкаво жебонів до мами; у хмарах раз у раз вибухав грім; вишню обсипав сніг білого цвіту; зозуля голосно лічила чиїсь роки). різновидом метафори є уособлення та алегорія.
уособлення, персоніфікація (від лат. persona — особа і facere — робити) — перенесення рис живої особи на предмет чи явище (вишня пишається білим квітом, грім сердиться).
алегорія (від гр. allos — інший та agoreuo — говорю — інакомовність) — змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.
гіпербола (від гр. hyperbole — перебільшення) — поетичне перебільшення (від грому здригалася планета; море сліз).
епітет (від гр. epitheton — додаток, прикладка) — поетичне означення (білосніжні квіти вишні; голубиний характер, громовий голос). є постійні епітети, які вживаються з певним іменником, становлячи з ним сталий вислів: зелене жито, холодна вода, широкий степ, вороний кінь.
порівняння — зіставлення предметів на основі їх подібності (вишні у білому цвітінні, наче снігом обсипані; у хлопчика характер лагідний, як у голуба; весняний грім гуркотів, наче велетень сердився).
метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення) — перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності (хлопчик ласкаво жебонів до мами; у хмарах раз у раз вибухав грім; вишню обсипав сніг білого цвіту; зозуля голосно лічила чиїсь роки). різновидом метафори є уособлення та алегорія.
уособлення, персоніфікація (від лат. persona — особа і facere — робити) — перенесення рис живої особи на предмет чи явище (вишня пишається білим квітом, грім сердиться).
алегорія (від гр. allos — інший та agoreuo — говорю — інакомовність) — змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.
гіпербола (від гр. hyperbole — перебільшення) — поетичне перебільшення (від грому здригалася планета; море сліз).