Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).
Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ План І. Особливі ознаки Харкова. ІІ. Пам’ятник на центральній вулиці. 1. Усі алеї ведуть до Кобзаря. 2. Вдивімося в обличчя великої людини. 3. Постаті, знайомі з дитинства. 4. Автори пам’ятника виконали своє завдання. ІІІ. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.
Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія», пам’ятник Кобзареві. Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським са дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря. Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо кових алей. Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю. Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю. І козакзапорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока зані закутими, але нескореними. Усі інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вга дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається
Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).
думаю ти мала на увазі це твір.Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
ТВІРОПИС ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ
ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ
План
І. Особливі ознаки Харкова.
ІІ. Пам’ятник на центральній вулиці.
1. Усі алеї ведуть до Кобзаря.
2. Вдивімося в обличчя великої людини.
3. Постаті, знайомі з дитинства.
4. Автори пам’ятника виконали своє завдання.
ІІІ. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові — невід’ємна частина Харкова.
Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітекту
ра. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та інди
відуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монумен
талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки — місця,
які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія»,
пам’ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шев
ченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі
роки парк належав університету, він так і називався університетським са
дом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.
Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До
того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані
по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бо
кових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько
шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатно
го поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здаєть
ся, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї
постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного граніт
ного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре
простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках —
Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю
Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на па
м’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть по
вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони — борці
за волю. І козакзапорожець, і миколаївський рекрут, і селяни пока
зані закутими, але нескореними.
Усі інші образи — уособлення більш пізньої доби — доби революцій
і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособ
ленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вга
дується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній
молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається