Все більше на землі поетів, вірніше – тих, що вміють римувати. У джунґлях слів поставили тенета, але схопити здобич ранувато. Зайці, папуги, гнізда горобині… Великий щебет, писк і цвірінчання – таке, що часом хочеться людині поезію шукати у мовчанні. Хай метушиться дріб'язок строкатий, міняє шерсть залежно від погоди… Поете, вмій шукати і чекати! Найкращий вірш ще ходить на свободі.
Все більше на землі поетів,
вірніше –
тих, що вміють римувати.
У джунґлях слів поставили тенета,
але схопити здобич ранувато.
Зайці, папуги, гнізда горобині…
Великий щебет, писк і цвірінчання –
таке,
що часом хочеться людині
поезію шукати у мовчанні.
Хай метушиться дріб'язок строкатий,
міняє шерсть залежно від погоди…
Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.
Любить, увы, уже не модно,
Кричать от счастья дико нам,
Дарить цветы теперь так сложно,
Легко грубить, смешать все в грязь.
Звонить, писать – нельзя, ненужно,
Просить прощенье то зачем.
Ты плачешь? Это же не модно!
Зачем то слабость видеть нам?
Лишь стало модно быть жестоким,
Без чувств произносить: «Люблю»,
Быть гордым и без мер надменным:
«Ты упадешь – я обойду…»