Галя «польова царіця», як ласкаво називає її чіпка. виростили, викохали її батьки, ні в чому не було відмови. тому і весела, і жвава галя, тому, як червоні яблука, налилися в неї щічки. але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя? ні, це не до вподоби розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. вона кохає чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. галя «лікувала» чіпку своїм коханням, своєю вірою. «як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». галя полюбила матір чіпки. мотрю, бо для неї чіпчина мати багато значить. зійшлася галя близько і з христею, яка про неї каже: «вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного». припала до душі вона христі, і ось вона вже її кума. ось тут розкривається нова галя. галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. каже вона: «як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки. все йде добре, але змінився чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла галя, усіма силами намагається чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. тому трагічно й закінчує галя своє життя: дізнавшись, що чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася. не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і галі. христя дружина грицька, товариша чіпки. сирота, наймичка, «весела, моторна й робоча дівчина, хоч і невелика красуля». але ця «невелика красуля» так запала у серце гриць-кові, що забув він свої мрії про багачку. христя — добра хазяйка, має чепурну хату. вона зрозуміла чіпку, зрозуміла, який він насправді. його слова про правду розхвилювали її душу, чесну та правдиву. почала задумуватися над життям. іноді не розуміє вона свого чоловіка за те, що він гріб все під себе, що йому своя сорочка ближче до тіла. з людьми щира, добра, тому й чіпка хоче, щоб у нього в майбутній сім’ї були такі теплі відносини, як у христі з грицьком. і недарма «христя чула добре у чіпці своїм жіноцьким серцем». коли познайомилися з галею, то вони одна одну. «однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках». христя, як і галя, тяжко переживає за долю чіпки, коли він стає злодієм, бо це добра, чуйна людина.
Підійде?Щастя… Здавалося б, дуже поширене слово. Всі його використовують. Всім хочеться отримати це саме щастя. Але якось так трапляється, що всім зрозуміле слово має так багато значень, що навіть важко уявити. І задумавшись про все це, починаєш розуміти, що не існує одного такого щастя, яке, якби спустилося на землю, зробило б усіх задоволеними. Кожна людина по-своєму уявляє те саме щастя: для одних — це гроші, для інших — слава, а ще для когось — це все разом узяте. Як вдало сказав про щастя Володимир Короленко: «Людина створена для щастя, як птах для польоту».
Ще з давніх-давен люди прагнули щастя, докладали всіх зусиль і робили неможливе, аби стати щасливими. Деякі сміливці навіть ішли на різні авантюри, щоб досягти щастя. Багато, на жаль, так і не отримавши свого щастя, вмирали. Пригадати хоча б аргонавтів на чолі з Ясоном, які, попри всі перешкоди, все ж таки дістали золоте руно, яке мало зробити всіх мешканців їхньої країни щасливими, і їх у тому числі. Навіть Геракл, син Зевса, робив свої подвиги, бо вважав, що тоді його візьмуть на Олімп і він буде щасливим.
Та що там брати античних героїв. Ми живемо в Україні, в країні, яка довгі роки боролася за свою незалежність, за свободу. І це зрозуміло, адже яке може бути щастя у неволі, у ярмі інших держав.
Зараз ми нарешті є громадянами вільної і самостійної країни, але ж нам усе одно цього мало. Ми уявляємо щастя як життя у повному достатку, у любові рідних та дорогих нам людей, у мирі та злагоді в країні та сім’ї, у впевненості в наступному дні тощо. І так можна перераховувати до безкінечності. А найсмішніше те, що якщо все ж таки цього досягаємо, то наша уява про щастя зміниться і ми жадатимемо ще більшого. Більше машин, більше будинків, більше грошей, все більше і більше. Недарма в одному законі економіки згадується про безмежність людських бажань і обмеженість ресурсів, щоб задовольнити ці бажання.
Бажання отримати якомога більше було і в Пузиря, головного героя твору І. Карпенка-Карого «Хазяїн». До смішного доходила його економія на одягу, харчах, бажанні нечесним шляхом отримати доходи. Навіть на власному здоров’ї, коли, погнавшись за гусьми, що скубли його стіжок, він добряче впав — це і призвело до смерті. Для чого це накопичення грошей? На мою думку, зароблені гроші треба навчитися розумно і корисно витрачати для себе, сім’ї.
Багато хто знаходить щастя у праці. Існує напівжартівливе прислів’я: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо на рік — одружитися, а якщо на все життя — знайти роботу до душі.
Скільки людей — стільки й шляхів до щастя…
Для мене ж щастя — це коли поряд зі мною близькі, люблячі люди, у країні, якій я живу, панує порядок та справедливість, а на душі — спокій, коли я займаюся тим, що мені подобається. Я гадаю, що цього буде вдосталь, щоб я вважав себе найщасливішою людиною.
Ще з давніх-давен люди прагнули щастя, докладали всіх зусиль і робили неможливе, аби стати щасливими. Деякі сміливці навіть ішли на різні авантюри, щоб досягти щастя. Багато, на жаль, так і не отримавши свого щастя, вмирали. Пригадати хоча б аргонавтів на чолі з Ясоном, які, попри всі перешкоди, все ж таки дістали золоте руно, яке мало зробити всіх мешканців їхньої країни щасливими, і їх у тому числі. Навіть Геракл, син Зевса, робив свої подвиги, бо вважав, що тоді його візьмуть на Олімп і він буде щасливим.
Та що там брати античних героїв. Ми живемо в Україні, в країні, яка довгі роки боролася за свою незалежність, за свободу. І це зрозуміло, адже яке може бути щастя у неволі, у ярмі інших держав.
Зараз ми нарешті є громадянами вільної і самостійної країни, але ж нам усе одно цього мало. Ми уявляємо щастя як життя у повному достатку, у любові рідних та дорогих нам людей, у мирі та злагоді в країні та сім’ї, у впевненості в наступному дні тощо. І так можна перераховувати до безкінечності. А найсмішніше те, що якщо все ж таки цього досягаємо, то наша уява про щастя зміниться і ми жадатимемо ще більшого. Більше машин, більше будинків, більше грошей, все більше і більше. Недарма в одному законі економіки згадується про безмежність людських бажань і обмеженість ресурсів, щоб задовольнити ці бажання.
Бажання отримати якомога більше було і в Пузиря, головного героя твору І. Карпенка-Карого «Хазяїн». До смішного доходила його економія на одягу, харчах, бажанні нечесним шляхом отримати доходи. Навіть на власному здоров’ї, коли, погнавшись за гусьми, що скубли його стіжок, він добряче впав — це і призвело до смерті. Для чого це накопичення грошей? На мою думку, зароблені гроші треба навчитися розумно і корисно витрачати для себе, сім’ї.
Багато хто знаходить щастя у праці. Існує напівжартівливе прислів’я: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо на рік — одружитися, а якщо на все життя — знайти роботу до душі.
Скільки людей — стільки й шляхів до щастя…
Для мене ж щастя — це коли поряд зі мною близькі, люблячі люди, у країні, якій я живу, панує порядок та справедливість, а на душі — спокій, коли я займаюся тим, що мені подобається. Я гадаю, що цього буде вдосталь, щоб я вважав себе найщасливішою людиною.