Людина створила культуру, а культура – людину. Особистість реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений упродовж століть б суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні людей до співвітчизників, до праці, до рідної мови. Я вважаю, що чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.Дуже часто про людину кажуть, що вона культурна або навпаки. Кожен по-своєму оцінює іншого, спираючись на власне розуміння поняття культури. На мою думку, культурна людина – це людина, яка дотримується загальноприйнятих норм поведінки: ввічлива, пунктуальна, чуйна, готова прийти на до Разом з тим, культуру неможливо уявити без уміння спілкуватися, дотримуватися норм етикету. В народі кажуть: по одягу людину аустрічають, а по розуму проводжають. Тобто, перше враження про нас складається з одягу. Як приємно гати за людиною, яка зі смаком одягнена! Ви скажете, що на це потрібні великі кошти? Гадаю, це не завжди так. Вміння одягатися за гроші не купиш. Я часто бачу на аулиці людей, одягнених, наче “з інкубатора”, хоча їхнє вбрання та речі є досить дорогими. Та найприкріше, коли елегантна пані, наче перлами, сипле брутальними словами. Враз забувається, у що вона одягнена, а брудний потік ще довго лунає у вухах перехожих. Людина живе між людьми і тому не має права забувати про дотримання норм поведінки у суспільстві. Цьому треба вчитися все життя.Закінчуючи школу, усвідомила, як добре було мені побіля моїх друзів, розуміти їх, бачити в їхніх очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Тепер мені шкода, що ми розлучаємось. Що ж візьму в життєву дорогу з рідної школи, які риси культурної людини виховали в мені вчителі? Насамперед, я вважаю, що до основних критеріїв культурної людини входить активне володіння рідною мовою. Саме це вказує на приналежність до української нації. “Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема” (В. Сосюра). Рівень розвитку рідної мови, на мою думку, відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика – це те, як вона про цей світ говорить. Мене навчили в школі знати і словник, і граматику, берегти і примножувати багатства рідної мови. Я твердо усвідомила, що це є моїм обов’язком, бо людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань.Я дуже вдячна вчителям за те, що навчили мене розрізняти щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й убогість, а також дивитися на речі реально. Я скромна, вмію жаліти і співчувати, берегти і оберігати, вмію побачити за фальшивою позолотою справжню людську цінність і повновартість. Вдячна тим однокласникам, які мене підтримували, бо це був шанс рухатися в напрямку до досконалості, а коли вони докоряли або осуджували, то також вчили мене – бути кращою, добрішою, мудрішою.Скромність допомагає оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості. Я дуже люблю і шаную своїх батьків, бо тільки вони дали мені життя, сформували мене як людину, навчили віри у Бога, дотримуватися наших звичаїв і традицій, зберігати нашу культуру. Але мені ще дуже багато сходинок необхідно подолати, щоб стати культурною людиною. Це, насамперед, глибше вивчити історичні і мистецькі цінності, опанувати ще бодай дві іноземні мови, щоб ознайомитися з життям інших народів. Мені треба ще дуже багато вчитися, щоб бути культурною людиною.
Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води.
Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях. А ось О. Довженко бачив, і не тільки бачив, а й нас учив любити наповнене сонцем пшеничне колосся, людські гарячі руки, що зростили його, рідну землю, що наповнює нашу душу безсмертними соками життя. Філософ від народження, він розуміє, що в природі усе доповнює одне одного, прагнучи якоїсь рівноваги, гармонії, краси. У «Зачарованій Десні» смерті бабусі протиставляється народження немовляти. Один умирає, щоб дати місце іншому під сонцем. І знову йде дощ, наче перегортає чергову сторінку історі
Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях. А ось О. Довженко бачив, і не тільки бачив, а й нас учив любити наповнене сонцем пшеничне колосся, людські гарячі руки, що зростили його, рідну землю, що наповнює нашу душу безсмертними соками життя. Філософ від народження, він розуміє, що в природі усе доповнює одне одного, прагнучи якоїсь рівноваги, гармонії, краси. У «Зачарованій Десні» смерті бабусі протиставляється народження немовляти. Один умирає, щоб дати місце іншому під сонцем. І знову йде дощ, наче перегортає чергову сторінку історі