Максим козак Залiзняк, Козак з Запорожжя. Як поïхав на Вкраïну, Як пишная рожа! Зiбрав вiйська сорок тисяч В мiстi Жаботинi. Обступили город Умань В обiднiй годинi. Обступили город Умань, Покопали шанцi Та вдарили з семи гармат У середу вранцi. Та вдарили з семи гармат У середу вранцi, Накидали за годину Панiв повнi шанцi... Отак Максим Залiзняк Iз панами бився, I за те вiн слави Гарной залучився. Лине гомiн, лине гомiн По степу нiмому. Вертаються козаченьки Iз бою додому. Коментар Iсторична пiсня Максим козак Залiзняк уславлює козацького ватажка Залiзняка, який на чолi вiйська взяв участь у визвольнiй вiйнi проти польсько-шляхетського гнiту. Вiн порiвнюється з пишною квiткою (як пишная рожа), прославляється його вiйськова майстернiсть та вправнiсть. Максим Залiзняк боровся проти насилля, утискiв, яких зазнавав украïнський народ. Адже зазiхали не тiльки на землю, працю селян, а й на ïхнi душi, вiру.
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Козак з Запорожжя.
Як поïхав на Вкраïну,
Як пишная рожа!
Зiбрав вiйська сорок тисяч
В мiстi Жаботинi.
Обступили город Умань
В обiднiй годинi.
Обступили город Умань,
Покопали шанцi
Та вдарили з семи гармат
У середу вранцi.
Та вдарили з семи гармат
У середу вранцi,
Накидали за годину
Панiв повнi шанцi...
Отак Максим Залiзняк
Iз панами бився,
I за те вiн слави
Гарной залучився.
Лине гомiн, лине гомiн
По степу нiмому.
Вертаються козаченьки
Iз бою додому.
Коментар
Iсторична пiсня Максим козак Залiзняк уславлює козацького ватажка Залiзняка, який на чолi вiйська взяв участь у визвольнiй вiйнi проти польсько-шляхетського гнiту. Вiн порiвнюється з пишною квiткою (як пишная рожа), прославляється його вiйськова майстернiсть та вправнiсть. Максим Залiзняк боровся проти насилля, утискiв, яких зазнавав украïнський народ. Адже зазiхали не тiльки на землю, працю селян, а й на ïхнi душi, вiру.
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.