Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение:
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.