Навіщо козаки по спочатку меду замість сметани за твором "Запоріжці у короля"​

Вчитель Василь Митрович зайшов у клас і побачив, що діти оточили Олександру, доньку писарчука-пропійці. Її подружка, весела й сита Пріська, стверджувала, що Олександра вкрала її хліб, і що це стається не в перше. Школярі хотіли, щоб злодійку вигнали зі школи, але вчитель наполягав у всьому розібратися. Олександра не хотіля спочатку розповідати правди, плакала, але потім зізналася. На питання вчителя, чого вона так вчинила, вона розповіла, що хотіла їсти, а батько додому не приносить. Вчитель привів Олександру додому, а коли повернувся в клас, діти наполегливо простягали йому їжу для Олександри. Але дівчина не хотіла їсти і все плакала. Коли читали молитву перед початком науки, вчитель непомітно ввів дівчину у клас.

***

Олександра довго соромилась глянути вчителю в вічі. Але діти не нагадували школярці про крадіжку, а навпаки - приносили їй їжу. Але дівчина рідко брала її. Вона скоро здасть останній екзамен і вийде зі школи розумною людиною.

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.