під час будування хаток із піску: на мій погляд в цій ситуації Федько веде себе негарно. Без будь-якого пояснення, без причини він псує дитячу гру ще й сміється з того, що він ображає інших дітей. цитата Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
під час запуску повітряного змія: коли під час будування хаток з піску Федько хоча б грається з іншими дітьми, то під час запуску повітряного змія він веде себе як розбишака. Довго гає зі сторони як інші діти запускають повітряного змія, а потім в розпал гри по-розбійницьки силою відбирає чужу іграшку. Змій йому не потрібен, запускати його самому не так цікаво. Таке враження, що Федькові подобається знущатися з інших. цитата: "Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. ...Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий..."
під час прогулянки під дощем: цій ситуації хлопець веде себе як звичайний хлопець, який разом з друзями радіє теплому літньому дощу. Навіть дивно, як після стількох образ зі сторони Федька, хлопці приймають його до свого гурту. Але разом з тим стає зрозумілим, що можливо Федько не такий уже й поганий і його друзі це знають і розуміють. цитата "На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! ...Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом..."
під час пригоди на річці: в цій ситуації Федько веде себе як справжній, вірний і надійний друг. Коли Толя розгубився і почав панікувати на крижині, то Федько не роздумуючи кидається йому на до таки рятує Толю. Інші хлопці допомагали Федькові - і коли він робив нову палицю, щоб врятувати Толю, і вболівали за нього, поки він витягував Толю з крижини, а потім допомагали Федькові вибратися з води. цитата " І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. В руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю..." Єдине, що не зробили друзі Федька з незрозумілих причин -може через свій вік або через незнання - вони не призналися батькам Федька і Толі, чи дійсно Федько штовхнув Толю на крижину
під час похорону: стає зрозуміли хто був Федькові другом, а хто - ні. цитата "На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид", "Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком".
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Відповідь:
Стосунки Федька з однолітками
під час будування хаток із піску: на мій погляд в цій ситуації Федько веде себе негарно. Без будь-якого пояснення, без причини він псує дитячу гру ще й сміється з того, що він ображає інших дітей. цитата Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.
під час запуску повітряного змія: коли під час будування хаток з піску Федько хоча б грається з іншими дітьми, то під час запуску повітряного змія він веде себе як розбишака. Довго гає зі сторони як інші діти запускають повітряного змія, а потім в розпал гри по-розбійницьки силою відбирає чужу іграшку. Змій йому не потрібен, запускати його самому не так цікаво. Таке враження, що Федькові подобається знущатися з інших. цитата: "Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. ...Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий..."
під час прогулянки під дощем: цій ситуації хлопець веде себе як звичайний хлопець, який разом з друзями радіє теплому літньому дощу. Навіть дивно, як після стількох образ зі сторони Федька, хлопці приймають його до свого гурту. Але разом з тим стає зрозумілим, що можливо Федько не такий уже й поганий і його друзі це знають і розуміють. цитата "На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! ...Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом..."
під час пригоди на річці: в цій ситуації Федько веде себе як справжній, вірний і надійний друг. Коли Толя розгубився і почав панікувати на крижині, то Федько не роздумуючи кидається йому на до таки рятує Толю. Інші хлопці допомагали Федькові - і коли він робив нову палицю, щоб врятувати Толю, і вболівали за нього, поки він витягував Толю з крижини, а потім допомагали Федькові вибратися з води. цитата " І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. В руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю..." Єдине, що не зробили друзі Федька з незрозумілих причин -може через свій вік або через незнання - вони не призналися батькам Федька і Толі, чи дійсно Федько штовхнув Толю на крижину
під час похорону: стає зрозуміли хто був Федькові другом, а хто - ні. цитата "На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид", "Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком".
Пояснення:
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.