Епітет Художнє означення Прощавайте, сині гори, білії сніги. Алегорія Зображення відокремленого поняття через конкретні предмети та образи. Грім розсердився.. Порівняння Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за до іншого. «Москва, як ріка, загасає …» Іронія Приховане глузування Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні.. Метонімія Зближення, зіставлення понять за суміжністю позначуваних понять, коли предмет чи явище позначають за до інших слів і понять. золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота) Гіпербола Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження швидкий як блискавка, блискавичний Метафора Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються. вечір-мулат підійшов до порога. Риторичні питання, оклики Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді «Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!» (О. Пушкін) Анафори Єдинопочаток Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити… Епіфори Єдність кінцівок — У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. — У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. Градація Своєрідне угруповання визначень або за наростанням, або за ослабленням експресивно-емоційної сили “Зросте любов моя, всякчас нова, Люблю ніжніше, мовчки, до нестями”; Антитеза Протиставлення Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові. (Chr. Wolf, «Kasandra») Інвектива Різке обвинувачення Я.Савченко “Репліка” (реп-батл) Панегірик Різке звеличення похвальна промова на урочистих усенародних зборах Інверсія Порушення узвичаєного порядку слів, перестановка частин фрази. Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив? Алітерація Повторення приголосних звуків Тінь там тоне, тінь там десь… Асонанс Повторення голосних звуків І день іде, і ніч іде.
Мої враження від повісті "Захар Беркут" Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові до художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару.
Повість «Захар Беркут» нагадує про те, що за щастя завжди треба боротися.
Відповідь:
Епітет Художнє означення Прощавайте, сині гори, білії сніги. Алегорія Зображення відокремленого поняття через конкретні предмети та образи. Грім розсердився.. Порівняння Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за до іншого. «Москва, як ріка, загасає …» Іронія Приховане глузування Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні.. Метонімія Зближення, зіставлення понять за суміжністю позначуваних понять, коли предмет чи явище позначають за до інших слів і понять. золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота) Гіпербола Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження швидкий як блискавка, блискавичний Метафора Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються. вечір-мулат підійшов до порога. Риторичні питання, оклики Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді «Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!» (О. Пушкін) Анафори Єдинопочаток Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити… Епіфори Єдність кінцівок — У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. — У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. Градація Своєрідне угруповання визначень або за наростанням, або за ослабленням експресивно-емоційної сили “Зросте любов моя, всякчас нова, Люблю ніжніше, мовчки, до нестями”; Антитеза Протиставлення Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові. (Chr. Wolf, «Kasandra») Інвектива Різке обвинувачення Я.Савченко “Репліка” (реп-батл) Панегірик Різке звеличення похвальна промова на урочистих усенародних зборах Інверсія Порушення узвичаєного порядку слів, перестановка частин фрази. Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив? Алітерація Повторення приголосних звуків Тінь там тоне, тінь там десь… Асонанс Повторення голосних звуків І день іде, і ніч іде.
Пояснення:
Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові до художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару.
Повість «Захар Беркут» нагадує про те, що за щастя завжди треба боротися.