Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.
Кожна держава має свої свята. Україна не виняток. Одне із них – День героїв. Свято сьогодні не офіційне, його не святкують на державному рівні. Однак багато українців його шанують, і там, де українська ідентичність має глибоке коріння, про нього пам’ятають і відзначають.
Історія свята починається з рішення Другого великого збору Організації українських націоналістів від 1941 року, згідно з яким щороку 23 травня має відзначатися День Героїв. Вибір дати пояснювався тим, що 23 травня 1938 року в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця, до того ж саме у травні пішли із життя Микола Міхновський (3 травня 1924 р.) та Симон Петлюра (25 травня 1926 р.). Особливо популярним свято стало після 1992 року. Нині різні дійства, приурочені до Дня героїв, проводять 23 травня та протягом усього тижня, частіше у п’ятницю, суботу чи неділю після цієї дати.
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.
Кожна держава має свої свята. Україна не виняток. Одне із них – День героїв. Свято сьогодні не офіційне, його не святкують на державному рівні. Однак багато українців його шанують, і там, де українська ідентичність має глибоке коріння, про нього пам’ятають і відзначають.
Історія свята починається з рішення Другого великого збору Організації українських націоналістів від 1941 року, згідно з яким щороку 23 травня має відзначатися День Героїв. Вибір дати пояснювався тим, що 23 травня 1938 року в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця, до того ж саме у травні пішли із життя Микола Міхновський (3 травня 1924 р.) та Симон Петлюра (25 травня 1926 р.). Особливо популярним свято стало після 1992 року. Нині різні дійства, приурочені до Дня героїв, проводять 23 травня та протягом усього тижня, частіше у п’ятницю, суботу чи неділю після цієї дати.