Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Яскравим прикладом цієї проблеми є п’єса І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. Протягом п’єси ми бачимо, як у Калитці гине людина, бо стяжательство і скнарість беруть у ньому гору. Ми здогадуємося, що колись Калитка, можливо, був доброю людиною. Він працьовитий, любить землю. До неї він із ніжністю промовляє: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! І все то гроші, гроші, гроші». Герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. Він розуміє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьому він не здатен навіть на елементарну вдячність. Коли Параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з Мотрею до церкви, Герасим відповів, що «коні за гроші куплені». Більше того, він міг і побити дружину. Не раз, за її словами, вона із синцями ходила.Не краще Калитка ставився і до свого сина Романа. Хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. Спочатку Герасим пообіцяв дати згоду на одруження Романа та Мотрі, які кохали одне одного. Та зробив він це лише з однією метою, «щоб вона старалася в роботі». А насправді Калитка мріяв про одруження свого сина з донькою Пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. Але найгірше те, що в душі і свідомості самого Романа вже проростало зерня прагнення до наживи, посіяне батьком. Він не противиться волі родителя, з легкістю зраджує своє кохання до Мотрі, бо і для нього сенс життя вимірюється грошима, а не сімейним благополуччям та людськими стосунками. Роман не засуджує батька і за те, що видаючи заміж дочку, він не додав п’яти тисяч посагу. Те весілля перетворилося па загальну бійку, та ніхто не переживав з цього приводу. Роман ще і скористався з нагоди — зібрав волосся, «яке літало по хаті, як павутина восени, щоб дурно не пропало», і зробив два квачі підмазувати колеса дьогтем. Обидва герої вражають нас своїм цинізмом. Роман сумнівається, чи одержать вони посаг від Пузиря, але Герасим впевнений: «Я обманю хоч кого, мене чорта лисого обманить хто».Та не так сталося, як гадалося. Бажання отримати гроші за будь-яку ціну, навіть злочинним шляхом, затуманило розум Калитки, приспало його обережність, заполонило свідомість і підсвідомість (йому навіть уві сні снилися гроші). Таким станом Герасима і скористався єврей, який запропонував купити у нього фальшиві гроші. І… жадібність, як жива істота, перемогла Герасима Никодимовича зсередини. Вона зруйнувала мури людської совісті, які тримаються на честі й моралі. Вона знищила у людині людину. Вона хотіла позбавити Калитку найціннішого — життя. А він і не противився, бо для нього «краще смерть, ніж така потеря». Отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.
Народ Шевченка не забуває i нiколи не забуде Поезії великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка - були написані більше сторіччя тому. Це дуже великий проміжок часу - багатьох письменників, що жили в ті часи, вже забули. Але не Кобзаря. Він назавжди залишиться у народній пам'яті, бо він сам вийшов з народу, писав для народу і у своїх поезіях виражав чаяння свого народу. Книги Шевченка видаються великими тиражами; їх читають і перечитують. По всій країні стоять пам'ятники Шевченку, і дуже часто там можна побачити живі квіти. Його ім'ям називають школи, вулиці і навіть населені пункти. Шевченківські поезії читають дітям у дитсадку, школярам у школах. Дев'ятого березні - в день народження Кобзаря - по всій країні проходять урочисті заходи. Пам'ятає свого Кобзаря народ і буде пам'ятати - і через сто років, і через триста, і завжди.
Поезії великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка - були написані більше сторіччя тому. Це дуже великий проміжок часу - багатьох письменників, що жили в ті часи, вже забули. Але не Кобзаря. Він назавжди залишиться у народній пам'яті, бо він сам вийшов з народу, писав для народу і у своїх поезіях виражав чаяння свого народу.
Книги Шевченка видаються великими тиражами; їх читають і перечитують. По всій країні стоять пам'ятники Шевченку, і дуже часто там можна побачити живі квіти. Його ім'ям називають школи, вулиці і навіть населені пункти. Шевченківські поезії читають дітям у дитсадку, школярам у школах. Дев'ятого березні - в день народження Кобзаря - по всій країні проходять урочисті заходи.
Пам'ятає свого Кобзаря народ і буде пам'ятати - і через сто років, і через триста, і завжди.