НЕ ПРОХОДИТЕ МИМО НЕ ПРОХОДИТЕ МИМО
Питання:
Доповнити текст своїми міркуваннями про те, чи можна досягти описаного в легенді ставлення людей до себе, не відшукавши квітку?
Текст:
Цілими днями Улянка любила блукати в лісі. її приваблювала зелена галявина, сонячні промінці поміж дерев. Особливо подобалося їй лежати в траві на галявині, яку обступали високі пахучі липи. Галявина нагадувала дівчині маленьке земне озеро, яке пахло молодою травичкою. Уляна відчувала себе маленькою хазяйкою в цьому лісі. Допомагала йому: тушила залишений кимось жар від вогнища, щоб уникнути пожежі в лісі. Улянка зналамайже кожну рослинку, кожне деревце, якітягнулисядосонця. Згадувала дівчинка дідусеву казку.
Нібито є у лісі закуток, який був найглухішим з усіх. Ховався він від звірів, від людей. Навіть пташка там ніколи не вигукне, лякаючись дивної тиші. Одні їжачки, коли потемнішає, перекочуються через цей закуток. А ще жив там старийн вужак, у якого жовтогарячі плямочки стали білими від часу — такий він старий. У тому закутку цвіте полум’яна квітка — Чарнамай-зілля. Існує легенда, що в давні часи жив тут старий дід Чарнамай, якому прислугою були всі рослини, звірі. Вовки годували його м’ясом, вужі та гадюки діставали чудові гриби, яких не знають очі людини, птахи збирали для діда найкращі в лісі ягоди. Прожив дід багато часу серед звірів у лісі.
З того часу змінився ліс. І у тих місцях, де, за легендою, жив дід Чарнамай, виросло, над річкою товсте, могутнє стебло, а на ньому розквітла велика червона, як вогонь, квітка. Ще ніхто ніколи її не бачив. За легендою, якщо все ж таки хтось знайде її, той ніколи не лишиться сиротою. Де б не була ця людина, на її шляху будуть зустрічатися люди, які стануть їй рідними. Якщо зустрінеться чоловік, стане йому батьком, жінка — буде матір’ю, юнак — братом, а дівчина стане сестрою. Кожна сім’я зустріне його, як рідного, народ бачитиме в ньому улюбленого сина та захисника. Природа допомагатиме йому завжди. Зустрінеться болото на шляху — висохне болото, зустрінеться ліс глухий — розступиться ліс.
Ось таку дивну казку розповів Улянці її дід. Але йде Уляна через ліс, довго йде, намагається відшукати той закуток, а його все немає та й немає…
пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень а. малишка.
любов до пісні в а. малишка від його матері. вона співала разом із сином багато пісень. кажуть, ніхто з письменників не знав стільки пісень, як а. малишко. а перші пісні написав поет на пропозицію о. довженка ще в період ранньої творчості до кінофільму "щорс". "богунська четверта" ("гей, за десною люди веселі") звучить до сьогодні. у роки війни співали його пісні "партизанська", "як збирались хлопці до загону".