Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, кожен рядок наснажений світлими тонами, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги». Анафори, риторичні звертання й оклики, інверсії, епітети — це той арсенал художніх засобів, якими щедро наснажив поезію М. Рильський.
Для всього світу характерна діалектичність. Людина, як і будь-яка інша істота, поєднує в собі всі види можливих протилежностей. Одним з видів таких протилежностей є характерність для людини одночасно колективності та індивідуальності. Кожна людина бажає бути неповторною особистістю, в той же час, будучи відокремленою особою, неможливо добитися ніякого успіху у житті, тому людина змушена також бути частиною певного колективу, виконуючи покладені на неї завдання і правила. Варто сказати, що ці правила рідко бувають приємними і приносять людині хоч якесь задоволення або радість.
Відмінний приклад такого випадку описав власним читачам Володимир Дрозд у своєму творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, письменник зміг показати, як важко і тяжко часом буває людині. Дійсно, необхідно визнати, що коневі по імені Шептало було непросто. Він відчував, що був не таким, як всі інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на дещо інше ставлення. Він думав, що він заслуговує жити в світі краси, задоволення і щастя. Він хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Він не любив, коли його били. Він не просто відчував біль, він відчував приниження, зневажання власних прав, які на його думку були високими і великими. Ситуація з Шепталом насправді сумна. Його згубила його власна совість і бажання бути корисним. Він повернувся до того, хто його експлуатував, хоча цілком міг би обійтися без людини – на природі завжди знайдеться все необхідне для такої тварини.
відбувається так само, як з конем Шептало. Існує безліч неординарних і талановитих людей, які з тієї чи іншої причини займаються тим, що їм не цікаво, не подобається чи не викликає радості. Вони потрапляють у таке становище з чисто добрих правильних мотивів – вони хочуть бути корисними суспільству. Але, перебуваючи в таких умовах, вони бачать, що їх не цінують, експлуатують і взагалі загалом ставляться негативно. Таким людям особливо важко переносити таке тяжке життя, адже вони особливо добре про себе знають, що у них є талант і здібності, які, на жаль, у сфері їх діяльності настільки ж потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.
Набагато краще не потрапляти в таку пастку, ніж потім вибиратися з неї. Як тільки людина потрапляє в колектив, де її оточують посередності і люди без амбіцій, вона незабаром до них прислухається і стає такою же, як всі вони. Вона починає думати, що талановитий і безталанний рівні, і що вона тепер також скрізь зобов’язана, як і її колега. Краще не потрапляти в таке, чим потім намагатися вибратися.
Аналіз вірша Максима Рильського “Молюсь і вірю…”
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета.
Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, кожен рядок наснажений світлими тонами, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги». Анафори, риторичні звертання й оклики, інверсії, епітети — це той арсенал художніх засобів, якими щедро наснажив поезію М. Рильський.
Объяснение:
Для всього світу характерна діалектичність. Людина, як і будь-яка інша істота, поєднує в собі всі види можливих протилежностей. Одним з видів таких протилежностей є характерність для людини одночасно колективності та індивідуальності. Кожна людина бажає бути неповторною особистістю, в той же час, будучи відокремленою особою, неможливо добитися ніякого успіху у житті, тому людина змушена також бути частиною певного колективу, виконуючи покладені на неї завдання і правила. Варто сказати, що ці правила рідко бувають приємними і приносять людині хоч якесь задоволення або радість.
Відмінний приклад такого випадку описав власним читачам Володимир Дрозд у своєму творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, письменник зміг показати, як важко і тяжко часом буває людині. Дійсно, необхідно визнати, що коневі по імені Шептало було непросто. Він відчував, що був не таким, як всі інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на дещо інше ставлення. Він думав, що він заслуговує жити в світі краси, задоволення і щастя. Він хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Він не любив, коли його били. Він не просто відчував біль, він відчував приниження, зневажання власних прав, які на його думку були високими і великими. Ситуація з Шепталом насправді сумна. Його згубила його власна совість і бажання бути корисним. Він повернувся до того, хто його експлуатував, хоча цілком міг би обійтися без людини – на природі завжди знайдеться все необхідне для такої тварини.
відбувається так само, як з конем Шептало. Існує безліч неординарних і талановитих людей, які з тієї чи іншої причини займаються тим, що їм не цікаво, не подобається чи не викликає радості. Вони потрапляють у таке становище з чисто добрих правильних мотивів – вони хочуть бути корисними суспільству. Але, перебуваючи в таких умовах, вони бачать, що їх не цінують, експлуатують і взагалі загалом ставляться негативно. Таким людям особливо важко переносити таке тяжке життя, адже вони особливо добре про себе знають, що у них є талант і здібності, які, на жаль, у сфері їх діяльності настільки ж потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.
Набагато краще не потрапляти в таку пастку, ніж потім вибиратися з неї. Як тільки людина потрапляє в колектив, де її оточують посередності і люди без амбіцій, вона незабаром до них прислухається і стає такою же, як всі вони. Вона починає думати, що талановитий і безталанний рівні, і що вона тепер також скрізь зобов’язана, як і її колега. Краще не потрапляти в таке, чим потім намагатися вибратися.