кожен з нас у глибині душі є щирим патріотом. чи є щось миліше в безмежному світі за батьківський дім та затишне подвір*я? особисто я трактую поняття "батьківщина" як сімейне коло, моїх друзів, шкільних знайомих, себто все оточуюче. мені до
нестями дорога співуча українська мова, неначе відлунням вона бринить у серці, коли захоплено читаю поезью шевченка. повсякчас, милуючись місцевими крає, я щиро пишаюсь красою рідного краю. мене переповнює щастя, коли я осмислюю, шо народився і виріс серед плодовитих земель, талановитих земляків, первозданної диковинки моєї україни. варто сприймати з гордістю власну національність, звичаї, традиції, мову та культуру, бо ти є частинкою цих багатств.
головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке
становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…
для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.
кожен з нас у глибині душі є щирим патріотом. чи є щось миліше в безмежному світі за батьківський дім та затишне подвір*я? особисто я трактую поняття "батьківщина" як сімейне коло, моїх друзів, шкільних знайомих, себто все оточуюче. мені до
нестями дорога співуча українська мова, неначе відлунням вона бринить у серці, коли захоплено читаю поезью шевченка. повсякчас, милуючись місцевими крає, я щиро пишаюсь красою рідного краю. мене переповнює щастя, коли я осмислюю, шо народився і виріс серед плодовитих земель, талановитих земляків, первозданної диковинки моєї україни. варто сприймати з гордістю власну національність, звичаї, традиції, мову та культуру, бо ти є частинкою цих багатств.
головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке
становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…
для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.