Тарас Шевченко жив саме так, щоб ми сьогодні сиділи і могли вільно в любу хвилину читати його твори, чи кого завгодно. Його душа ще почала марніти з дитинства, в дев'ять років померла мати, а в одинатцять батько, який залишив дитину на злу матчуху. В Тараса дитинство проходило у кріпатцві у пана Енгенгальрда. Він з ним вирушив у Петербург, бо того не було на кого лишити. Тарас дуже любив малювати, і панові спало на думку що потрібно його відати на навчання до майстра. Коли Шевченко проживав у Петербурзі він познайомився з відомими людьми, які стали його друзями і до у звільнені з кріпатцтва. Брюлов намалював портрет і продав на лотереї. Тараса викупили і разм з ним заснували у 1846р. братство. Але воно тривало недовго, його і друзів заарештували у кинули в казарму. Шевченко перебуваючи в ній не полишав свою любов до писання віршів, і заради них йом хотілося жити та продовжувати творити майбутнє. Теж саме можна сказати про Лесю Українку яка з дитинства відчувала що не придатна до життя. Цій легендарній жінці випала не проста доля. В неї відмовили ноги і вона себе засуджувала, що стала тягарем для ближніх. Попри її хворобу, Леся володіла вільно іноземними мовами, перекладала твори, та писала свої. В свої поезіях вона згадує свою не легку долю, але доволі замітно що вона попри все хотіла жити так, щоб її житти було не даремним. Її духовий стан був дуже міцним і витривалим ,так як у не кожного чоловіка.
