Прекрасне і потворне — два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, — потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.
Якщо пильно придивитися до життя навколо кас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.
Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було — гай, степ чи ріка — кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.
Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.
Прекрасне і потворне — два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, — потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.
Якщо пильно придивитися до життя навколо кас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.
Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було — гай, степ чи ріка — кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.
Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.