ответ:Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.
Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.
Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Думаю, що майже в кожної людини є особистості, яких вона має за взірець. Для когось це відомий актор або музикант, для іншого — успішний бізнесмен, ще для когось — видатний учений або спортсмен.
Мені ж спадають на думку слова відомого французького письменника В. Гюго: „Найбільше щастя в житті — впевненість у тому, що тебе люблять“. Тому для мене завжди були взірцем особистості, які мають цей талант — любити людей, зокрема найближчих, допомагати, піклуватися про них. Адже любов, на мою думку, дає нам відчуття душевного комфорту, захищеності, надихає й окриляє. Це почуття робить світ навколо нас кращим: більш добрим, світлим, радісним. Духовна ж роз'єднаність, відсутність теплоти у стосунках між людьми — ось головне лихо, яке отруює життя кожного дня. Стосунки між людьми, зокрема в родині, повинні бути теплими, бо без цього дуже важко жити.
У нашій родині є людина, ,яка для мене є взірцем. Це бабуся Варвара Олександрівна. Вона прожила складне, але, вважаю, щасливе та цікаве життя, створила міцну дружну родину, виховала декількох дітей. Багато років вона працювала лікарем-педіатром у дитячій міській лікарні й урятувала життя багатьох малюків. Хоча іноді було нелегко, але бабуся завжди намагалася до людям, підтримати їх у важку хвилину. А ще вона дуже мудра жінка, часто дає різні корисні поради, до яких я зазвичай прислухаюся. Бабуся завжди каже, що родина — це найголовніше і її треба берегти. Рідні ніколи не залишать тебе в складній ситуації. Без друзів також складно, але треба бути уважним при їх виборі й не помилитися. Так вважає моя бабуся, і я погоджуюся з нею.
Як приклад із суспільного життя, наприклад, можу згадати родину Алчевських, яка відіграла важливу роль в історії української культури й залишила помітний слід в історичному минулому Харківщини. Голова сім'ї Олексій Кирилович був прогресивною, енергійною й гуманною людиною, активним громадським діячем, започаткував у Харкові Торговий і Земельний банки; його дружина відкрила недільну школу. Також за сприяння Христини Данилівни було організовано товариство грамотності, громадську бібліотеку. У родині, де виховувалися шестеро дітей, панували любов та злагода, повага до українських традицій, рідного слова. Мабуть, саме тому діти Олексія Даниловича та Христини Данилівни стали порядними високоосвіченими людьми, відомими музикантами та педагогами, зробили дуже багато для розвитку української культури, науки та мистецтва.
Отже, взірцем для мене є люди, які цінують дружбу, любов та сімейні стосунки та вміють їх берегти.
ответ:Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.
Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.
Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Объяснение:
Думаю, що майже в кожної людини є особистості, яких вона має за взірець. Для когось це відомий актор або музикант, для іншого — успішний бізнесмен, ще для когось — видатний учений або спортсмен.
Мені ж спадають на думку слова відомого французького письменника В. Гюго: „Найбільше щастя в житті — впевненість у тому, що тебе люблять“. Тому для мене завжди були взірцем особистості, які мають цей талант — любити людей, зокрема найближчих, допомагати, піклуватися про них. Адже любов, на мою думку, дає нам відчуття душевного комфорту, захищеності, надихає й окриляє. Це почуття робить світ навколо нас кращим: більш добрим, світлим, радісним. Духовна ж роз'єднаність, відсутність теплоти у стосунках між людьми — ось головне лихо, яке отруює життя кожного дня. Стосунки між людьми, зокрема в родині, повинні бути теплими, бо без цього дуже важко жити.
У нашій родині є людина, ,яка для мене є взірцем. Це бабуся Варвара Олександрівна. Вона прожила складне, але, вважаю, щасливе та цікаве життя, створила міцну дружну родину, виховала декількох дітей. Багато років вона працювала лікарем-педіатром у дитячій міській лікарні й урятувала життя багатьох малюків. Хоча іноді було нелегко, але бабуся завжди намагалася до людям, підтримати їх у важку хвилину. А ще вона дуже мудра жінка, часто дає різні корисні поради, до яких я зазвичай прислухаюся. Бабуся завжди каже, що родина — це найголовніше і її треба берегти. Рідні ніколи не залишать тебе в складній ситуації. Без друзів також складно, але треба бути уважним при їх виборі й не помилитися. Так вважає моя бабуся, і я погоджуюся з нею.
Як приклад із суспільного життя, наприклад, можу згадати родину Алчевських, яка відіграла важливу роль в історії української культури й залишила помітний слід в історичному минулому Харківщини. Голова сім'ї Олексій Кирилович був прогресивною, енергійною й гуманною людиною, активним громадським діячем, започаткував у Харкові Торговий і Земельний банки; його дружина відкрила недільну школу. Також за сприяння Христини Данилівни було організовано товариство грамотності, громадську бібліотеку. У родині, де виховувалися шестеро дітей, панували любов та злагода, повага до українських традицій, рідного слова. Мабуть, саме тому діти Олексія Даниловича та Христини Данилівни стали порядними високоосвіченими людьми, відомими музикантами та педагогами, зробили дуже багато для розвитку української культури, науки та мистецтва.
Отже, взірцем для мене є люди, які цінують дружбу, любов та сімейні стосунки та вміють їх берегти.
Объяснение: