Нужна по теме "Ромео і Джульєтта" Тест
4.Достойний, на думку батьків Джульєтти, кандидат на роль жениха:
А) Тібальт; Б) Паріс; В) Ромео.
5.Місце першого побачення і зізнання у коханні:
А)на березі моря; Б)на балконі; В) в альтанці у садку.
6. «О, не клянись луною…,»-чому Джульєтта проти такої клятви?
А)вона змінюється-це шлях до зради; Б)вона холодна і байдужа;
В)вона світить вночі, коли правлять сили зла.
7.Головна думка монологу героїні «Что есть Монтекки? Разве так зовут…»:
А)ненависть і презирство до ворога; Б)невіра в те,що він із сім’ї Монтеккі;
В)нерозуміння того, як можна ненавидіти лише за ім’я.
8.Хто до кого звертається з таким проханням?
Вчера я ранен был, придя на бал,
И на удар ударом отвечал.
Перевяжи нас поскорей обоих,
Вот я зачем в твоих святых покоях.
А) Ромео до Меркуціо; Б) Ромео до Лоренцо; В) Ромео до годувальниці Джульєтти.
9.Чому Ромео відмовлявся від поєдинку з Тібальтом?
А) вони близькі друзі; Б) він одружився з його сестрою; В) боявся більш сильного супротивника.
10.Кого вбиває Тібальт?
А) Меркуціо; Б) Паріса; В) Бенволіо.
11.Що сказав , помираючи, друг Ромео?
А) прокляв усіх Капулетті; Б) по прощення у Ромео; В) послав чуму на обидві сім’ї.
12.Причина вигнання і заслання Ромео:
А)таємне вінчання; Б)вбивство Тібальта; В)непокора князю Ескалу.
13.Місце заслання героя:
А) Мантуя; Б) Генуя; В) Венеція.
14.Щоб не виходити заміж з волі батьків, Джульєтта вирішує:
А)втекти з дому; Б)отруїтися і померти; В)випити сильне снодійне зілля.
15. «Пью за тебя, любовь!» -- з цими словами:
А)Джульєтта випиває на ніч склянку; Б)Ромео п’є отруту; В)батько Джульєтти піднімає келих на заручинах доньки.
16.Яке знаряддя самогубства обрала Джульєтта?
А) отрута; Б) кинджал; В) пістолет.
17.У якому рядку перелічені всі, хто гине в трагедії?
А) Ромео, Меркуціо, мати Ромео, батько Джульєтти;
Б) Ромео, Джульєтта, Тібальт, Паріс, Лоренцо, годувальниця, Балтазар;
В) Меркуціо, Тібальт, Паріс, Ромео, Джульєтта.
18.Яке почуття мав на увазі Шекспір, говорячи так: «игра огнем, ведущая к пожару», «раздумье необдуманности ради», «смешенье яда и противоядья»?
А) ненависть; Б) любов; В) ревнощі.
19.Кому належать фінальні слова: «Но повесть о Ромео и Джульетте останется печальнейшей на свете»?
А) князю Ескалу; Б) монаху Лоренцо; В) годувальниці Джульєтти.
20.Трагедія має народжувати в серцях глядачів сильне потрясіння і очищення. Це почуття у драматургії називається:
А) катарсис; Б) гіпноз; В) співпереживання.
21.Творче завдання : вірш за метафорою чи порівнянням.
Лукаш
"Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(Перша зустріч з героем)
"Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(Лукаш закоханий в Мавку)
"Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(Про Лукаша і Килину - зрада)
"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(Повернення Лукаша знову до людської подоби)
"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця..."(Образ Лукаша в кінці твору)
Мавка
Мавка на початку твору: "З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."
Лукаш говорить про Мавку при першій зустрічі:
"Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!"
Коли Лукаш грає на сопілці:"Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"
Мавка рятує Лукаша:"Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."
Помилка Мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."
Мавка допомагає польовій Русалці: "М а в к а
(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.)Ось тобі, сестро, яса!
Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі."
Мавка не зраджує Лукашеві з Перелесником, по при дану їй можливість:
"Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок
на личенько твоє бліде.
(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."
Мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство:"Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."
Перевтілення Мавки: "Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."
Мавка в кінці твору: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя."
Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає». Життя Лесі Українки - це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників. Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертвувати собою:
Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна.
Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть ще раз на рідну країну…