Половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове Євшан-зілля. Українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір. Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.
Напишіть художній аналіз твору «мені тринадцяти минало»(тема,ідея,худ.засоби).«Мені тринадцятий минало». На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло». Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет. Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше. Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків. Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею. Художні засоби. 1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога». (Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі). 2. Епітети: 1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією. 2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю. 3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя; «село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти; «небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви. Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.
Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.
На початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.Усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. Тон вірша передає похмурий настрій поета. Драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. Кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло».
Душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «І хлинули сльози, тяжкі сльози...». — пишет поет.
Співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше.
Весь вірш музичний. Музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків. Головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею.
Художні засоби.
1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога».
(Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі).
2. Епітети:
1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією.
2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю.
3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя;
«село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти;
«небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви.
Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: Гріло — радісно, добре, мило...,пекло — боліло.