*Головна думка вірша — треба любити й поважати своїх учителів, старших; любити свій край, його працьовитих і мужніх людей *Зміст вірша А. Малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам. *Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчителька не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю *Порівняння — посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива; *питальні та окличні речення, звертання — Де тебе питать?, Раднице моя на Вкраїні милій!, Вчителько моя; *зменшено-пестливі слова — зошитки, сонечко; *повтори — летять-летять; слова в переносному значенні — і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін. *Теплотою і ніжністю оповитий образ учительки в поезії А. С. Малишка "Вчителька". Все життя вона віддала школі, учням. Новий рік починався для неї у вересні, коли, після літньої перерви, знову малиново дзвенів шкільний дзвоник, скликаючи дітей до школи. А над шкільним подвір'ям високо в небі пролітали журавлі, своїм курликанням нагадуючи, що знову почалася осінь — час дітям до школи.
Невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом
Уривок з повісті Я.Стельмаха "МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ, або ХИМЕРА ЛІСОВОГО ОЗЕРА Не саме село вабило нас, бо чи ж мало чудових сіл на Україні? Не зелень лісів, бо майже щонеділі їздили ми з батьками під Бровари, Іванків чи Ірпінь; не гриби і не світанки над річкою, скажу навіть більше — не студене молоко в гладущику, щойно вийнятому з льоху. Ні! Кликало нас до себе привільне і незалежне життя. Кликало і вимахувало привітно рукою: «Ну ж бо, сміливіше. Я чекаю на вас!»— Уявляєш собі, — казав Митько. — Ліс. Кругом ні душі. А в лісі озеро. А на березі курінь. А в курені — ми. А поруч багаття. І казанок із юшкою. І роби собі, що хочеш. Хоч на голові стій. А кругом ні душі.— Угу, — і собі облизувався.— З одного боку пляж, а з другого берег урвистий травою поріс, кущами. І дерева… А до села кілометрів зо три, якщо не більше. А на багатті казанок із юшкою.— Та ти вже казав про казанок.— Ну то й що! Про приємне і казати приємно.— А як бабуся не дозволить?— Чия? Моя? Хе-ге, та ти її просто не знаєш! Бабуся — во! Ночувати, правда, може, й не відпустить, а так — скільки завгодно.— От якби ще й ночувати, — зітхав я.— Та стривай. Хай спершу хоч до села відпустять, а там видно буде.Отож ми й докучали моїм батькам (Митькові були не проти), канючили мало не щодня
*Зміст вірша А. Малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам.
*Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчителька не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю
*Порівняння — посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива;
*питальні та окличні речення, звертання — Де тебе питать?, Раднице моя на Вкраїні милій!, Вчителько моя;
*зменшено-пестливі слова — зошитки, сонечко;
*повтори — летять-летять;
слова в переносному значенні — і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін.
*Теплотою і ніжністю оповитий образ учительки в поезії А. С. Малишка "Вчителька". Все життя вона віддала школі, учням. Новий рік починався для неї у вересні, коли, після літньої перерви, знову малиново дзвенів шкільний дзвоник, скликаючи дітей до школи. А над шкільним подвір'ям високо в небі пролітали журавлі, своїм курликанням нагадуючи, що знову почалася осінь — час дітям до школи.
Уривок з повісті Я.Стельмаха "МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ, або ХИМЕРА ЛІСОВОГО ОЗЕРА
Не саме село вабило нас, бо чи ж мало чудових сіл на Україні? Не зелень лісів, бо майже щонеділі їздили ми з батьками під Бровари, Іванків чи Ірпінь; не гриби і не світанки над річкою, скажу навіть більше — не студене молоко в гладущику, щойно вийнятому з льоху. Ні! Кликало нас до себе привільне і незалежне життя. Кликало і вимахувало привітно рукою: «Ну ж бо, сміливіше. Я чекаю на вас!»— Уявляєш собі, — казав Митько. — Ліс. Кругом ні душі. А в лісі озеро. А на березі курінь. А в курені — ми. А поруч багаття. І казанок із юшкою. І роби собі, що хочеш. Хоч на голові стій. А кругом ні душі.— Угу, — і собі облизувався.— З одного боку пляж, а з другого берег урвистий травою поріс, кущами. І дерева… А до села кілометрів зо три, якщо не більше. А на багатті казанок із юшкою.— Та ти вже казав про казанок.— Ну то й що! Про приємне і казати приємно.— А як бабуся не дозволить?— Чия? Моя? Хе-ге, та ти її просто не знаєш! Бабуся — во! Ночувати, правда, може, й не відпустить, а так — скільки завгодно.— От якби ще й ночувати, — зітхав я.— Та стривай. Хай спершу хоч до села відпустять, а там видно буде.Отож ми й докучали моїм батькам (Митькові були не проти), канючили мало не щодня