Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи: — Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму! Але мурашата пустують, граються, вередують. Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця: — Заграй нашим діткам колискову! Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник. Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.
:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.
