Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!
Поема «Сон» є одним із шедеврів творчості Т.Г. Шевченка. Цей твір став прекрасним відображенням життя людей села у тяжкі роки кріпосництва.
Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:
Накралися! А що взяли На той свiт з собою?
Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:
А онде пiд тином опухла дитина, Голоднее мре, а мати пшеницю на панщинi жне.
Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.
Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.
Аж потiють та товпляться, Щоб то ближче стати Коло самих: може, вдарять Або дулю дати благоволять…
Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.
Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.
Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.
Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.
Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!
Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:
Накралися! А що взяли
На той свiт з собою?
Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:
А онде пiд тином опухла дитина,
Голоднее мре,
а мати пшеницю на панщинi жне.
Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.
Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.
Аж потiють та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати благоволять…
Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.
Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.
Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.
Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.