ОЧЕНЬ НУЖНЫ ОТВЕТЫ, help!
КОНТРОЛЬНА РОБОТА№ 6 «Твори Володимира Дрозда, Юрія Винничука, Валентина Чемериса»
Варіант – 1
Виконайте тести. Укажіть одну правильну відповідь
1. Укажіть жанр твору Ю. Винничука «Місце для дракона»:
А автобіографічна повість; Б поема-казка; В притча;
Г повість-казка; Д соціально-побутова комедія. Буква ___г
2. Укажіть героя, який вважає, що закоханому Вітьку може до тільки (В. Чемерис «Вітька+Галя, або Повість про перше кохання»):
А читання 400-сторінкового роману про любов; Б гарна порада батьків;;
В серенада; Г щоденна дієта;
Д відверта розмова з Галею. Буква а
3. Укажіть позицію, яка композиційно відповідає зав’язці твору В. Дрозда «Білий кінь Шептало»:
А повернення коня додому; Б Шептало на волі, згадка про дитинство
В критичне ставлення коня до бійки коней;
Г роздуми Шептала про причини поганого ставлення інших коней до нього;
Д необхідність привезення свиням зелені. Буква
Укажіть одну, дві й більше правильних відповідей
4. У творі В. Дрозда «Білий кінь Шептало» порушені всі названі проблеми:
А людина в суспільстві; Б кохання й подружнього життя; В історичної правди;
Г ролі митця в суспільстві; Д свободи й неволі Е особистості й натовпу.
Букви: г
5. Укажіть трьох героїв одного твору:
А хлопчик-підпасок; Б Гриць; В завфермою;
Г Петро Білий; Д Степан; Е баба Хівря.
Букви:
6. Укажіть прислів’я, які відповідають ідейному змісту твору В. Чемериса «Вітька+Галя, або Повість про перше кохання»:
А Вік живи – вік учись; Б Лучче дати, ніж взяти;
В Любов, як перстень, не має кінця; Г Бережи честь змолоду;
Д Кохання, неначе добрий кінь, носить людину; Е Добра на зло не змінюють. Букви:
Завдання на встановлення відповідності.
7. Установіть відповідність між художнім засобом і прикладом, наведеним з твору В. Дрозда «Білий кінь Шептало»:
Художній засіб Приклад Буква
1. Персоніфікація А «…побачив у водянім дзеркалі себе – незвичайного
білого, аж щему в очах»
2. Епітет Б «…узлісся розгойдувалося, ніби голови коней»
3. Гіпербола В «А хіба ці ворони розуміють?»
4. Порівняння Г «…пішов посизій косі до затоки»
Д «…по небу прокотився невидимий гуркіт і впав десь
поблизу, за лісом»
8. Установіть відповідність між героєм твору В. Чемериса «Вітька+Галя, або Повість про перше кохання» та його вчинком.
Герой Вчинок Буква
1. Петро Білий А Жалілася, що зникла її гітара
2. Галя Козачок Б Перед сном вживав молоко з хлібом
3. Федько Котигорошко В У свисті могла заткнути будь-якого хлопця за пояс
4. Сестра Федька Г «Суперник» головному герою у коханні
Д Допоміг головному героя скласти серенаду
9. Установіть відповідність між героєм твору В. Дрозда «Білий кінь Шептало» і його реплікою.
Герой Репліка Буква
1. Лаврін А «Хіба за часів вашого татуня не гнали батогами людей до війська?»
2. Князь Б «Я той, хто ніколи не відчував жалості в бою, розм’як, як баба, перед оком цього чудовиська»
3. Воєвода В «Хто хоч краплю мудрості зачерпне, той довіку ситий не буде»
4. Пустельник Г «Розсилайте гінців. Та оголосіть: хто переможе дракона, той пошлюбить князівну…»
Д «Я не хочу гинути, ще й не нажився. І нікому ніколи зла не вчинив»
Дайте розгорнуті відповіді на питання. (обсяг – 4 – 5 речень).
10. З якою метою Володимир Дрозд у творі «Білий кінь Шептало» намагався відтворити коня наче людину: почуття, думки, поведінку. Наведіть приклади.
11. Чого навчає твір Юрія Винничука «Місце для дракона»? Чи актуальний він в нас час? Аргументуйте.
Мир та злагода. Щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. Щира усмiшка, дзвiнкий смiх.
Впевненiсть у чомусь, у наступному днi, наприклад. Що буде все добре, буде, де
жити, що ïсти, у що одягатись. Буде освiта, чесна робота, щасливе життя.А як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? Жорстоке, холодне, стрiмке,
бурхливе. Питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому.
Турботи, незгоди, муки, плач, ридання…
Вiйна i мир. Свiтло та темрява. Пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, у
несподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. Пiсля рокiв миру
чи можна повiрити у реальнiсть жаху? Страшних подiй, якi вiдбулись i якi ще
стануться. Мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i не
повернути.
У оповiданнi “Климко” Григора Тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. Доля на те i
доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний,
пiд назвою вiйна. Маленька людина потрапляє у вир подiй
Ї смертi та мук. Вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишний
човен iснування. Ще ранiше Климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько,
шкiльнi друзi, сусiди
Ї усi опiкувались ним. I вiн допомагав дядьковi, був надiйним товаришем, бiльше
слухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. Мрiяв носити такого ж
картуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. Нетерпляче чекав,
коли той повернеться увечерi з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж мiцне
щастя,
Ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом.
Це не було стрiмко. Здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах.Климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому,
що оточує його. Дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. Вагони
потягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. Незвично i страшно. I ще настрiй
природи. Здається, вiн змiнився. Матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипує
холодним пронизливим вiтром.
Темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiв
Ї аварiй, боïв, знищень. Як чорний кадр серед сiро-жовтоï
засвiченоï фотоплiвки
Ї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько.
Смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житлаЇ одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi,
мiсця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всi цi випробування?Але Климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. Хлопець,
який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть iЇ що найголовнiше
Ї наполегливiсть. Вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих
шляхах свого розiрваного дитинства. Знаходить своïх шкiльних друзiв та
улюблену вчительку. Дiти захищають ïï, нехай у дитячий б, вiд
дорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски,
Ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. Iнших спiльне
горе єднає, допомагає бути витривалiшими. I хлопцям майже вдається вiдновити
затишок задля маленькоï дiвчинки
Ї Оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя.
Але вiйна не зупиняється, нема чого ïсти
Ї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у
Слов’янську багато солi, вирушає туди.
Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лише
червивi сухарi,
Ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло,
Ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, Климко вирушає назустрiч вiйнi i далекому
мiсту. Його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “Не
потрiбно мене боятись, я не маю зброï”. Так, вiн вiдмовився вiд
пропозицiï Зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щоб
вижити.
Климко досягає мети. Селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша,
встановлена загарбниками, влада. Спiввiтчизники j стали полiцаями i чинять
свавiлля. Хлопець не може залишатись стороннiм гачем, тому намагається хоч
якось, за своïми силами, I допомагати. Вiддає грошi нужденнiй жiнцi. I свiт
стає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втратив
ноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерi
Ї i рятує ïï вiд окупантiв. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих
людей, виходить, немало: тiтка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солi.Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей
Хто б'ється день у день за них.
Гете "Фауст"
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на до людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем... Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.