У Україні проживають люди 134 національностей. Кожна має свою самобутню культуру, історію, традиції. Але всім нам слід бути толерантними по відношенню один до одного. "Толерантність — це гармонія в різноманітті. Толерантність — пошана, ухвалення і розуміння багатої різноманітності культур миру, наших форм самовираження в проявів людської індивідуальності". Це визначення ми знаходимо в "Декларації принципів толерантності" ЮНЕСКО. На думку моїх однолітків, толерантність — привілей сильних і розумних, таких, що не сумніваються в своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій. А на думку моїх батьків, толерантність — це спілкування і свобода думки, совісті і переконань, гармонія в різноманітті, чеснота, яка робить можливими досягнення взаєморозуміння між людьми, батьками і дітьми мирним безконфліктним шляхом. Але що ж робити, якщо конфлікт затягується і росте стіна нерозуміння? Пітер Бріч порадив, як легко можна зруйнувати "стіну нерозуміння": "Треба просто посміхнутися і бути ввічливим. Я упевнений, що співбесідник поступить також". Давайте спробуємо, адже всі ми — жителі однієї планети, майже сусіди. Житимемо дружно!
«Захар Беркут» характеристика Мирослави Становище героїні у повісті Мирослава — дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до всякої роботи. Життєві умови, оточення, принципи і прагнення Мирослава зростала духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави — бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі, не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом. Тип характеру, риси вдачі Мирослави У Мирослави ніжне серце, але водночас вона — жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не розгубилася. У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити смертоносну зброю — метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською громадою. Дізнавшись, що батько —зрадник, Мирослава відмовляється від нього й переходить на бік тухольської громади. Життєва доля Мирослави Доля Мирослави, безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь, повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. «Замість батька дала їй доля брата … і мужа …» Максим і Мирослава отримали благословення від Захара Беркута. Портрет, зовнішність Мирослави Портрет змальовано народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона «звинна, як вивірка», «рум’яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі». Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем». «Дивна дівчина! — думалось йому (Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» «Дівчино! Чародійська появо! — скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з глибоким поважанням. — Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно, дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.» Мова героїні багата, пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана з почуттям власної гідності. Ставлення автора до Мирослави Автор ставиться до своєї героїні з любов’ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося в таку «дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не міг забути її лиця, її ходи, її голосу».
"Толерантність — це гармонія в різноманітті. Толерантність — пошана, ухвалення і розуміння багатої різноманітності культур миру, наших форм самовираження в проявів людської індивідуальності". Це визначення ми знаходимо в "Декларації принципів толерантності" ЮНЕСКО.
На думку моїх однолітків, толерантність — привілей сильних і розумних, таких, що не сумніваються в своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій.
А на думку моїх батьків, толерантність — це спілкування і свобода думки, совісті і переконань, гармонія в різноманітті, чеснота, яка робить можливими досягнення взаєморозуміння між людьми, батьками і дітьми мирним безконфліктним шляхом.
Але що ж робити, якщо конфлікт затягується і росте стіна нерозуміння?
Пітер Бріч порадив, як легко можна зруйнувати "стіну нерозуміння": "Треба просто посміхнутися і бути ввічливим. Я упевнений, що співбесідник поступить також". Давайте спробуємо, адже всі ми — жителі однієї планети, майже сусіди. Житимемо дружно!