Авутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння. Тихо. Тепло. Сухо. Прозоро. Місто. Повільні рухи. Стежка. Стежка. Золото... (золото дерев. Золото трав. Ліс. М'якість. Трава. Дерева. Небо. Тиша... Сон хилити. Не хочу заплющувати очі. Мить, ще мить. Хочеться бігти, кричати, несамовито нестися кудись удалечінь. Якась тепла свіжість. «Мурашки» по нині. Так тихо, що соромно порушувати цю тишу будь-якими рухами. Листя. Синє листя. Синє від інею. Не можу дивитись. Ще лише вчора — сонце, павутиння, сьогодні — синє листя. Вже немає того золота, тієї прозорості, неї свіжості. Немає лагідного сонця. Сховалося за хмари. Хмари. Вітер. Сирість. Сирість. Великі і маленькі парасольки. Цілі сім'ї парасольок. Сховаюсь под ними від цого пронизливого дощу. Дощ... Ллє уже цілісінький день, не вщухає ані на мить, куйовдить останні листочки, рові їхні із дерев й кидає под коги перехожим. Вітер. Січе безжально обличчя й аж обпікає руки. Кутаюся у плащ, нахиляю голову та біжу додому. Гарячий чай. Крісло. Ковдра. Приємне тепло по тілу. Дихаю на змерзлі долоні і грію їхні про чашку. Хочу вигнати із собі залишки осені, стрибаю, щоб розігріти притулок, нарешті втомлююсь й аби завмираю. Сідаю в крісло, натягую по самісінькі вуха пухову ковдру й... засинаю. За вікном сонце, золото, золото трав, золото дерев. Павутиння. Мільйони ниточок павутиння. І люди. Лежати й бачать чудернацькі сни, схожі на мой.
Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. Його життєпис складали письменники, історики, філософи, а окремо від них із переказів і легенд творила привабливий образ багатюща поетична уява народу. Те, що залишив він нам у спадщину, — це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпають наснагу ще десятки поколінь. Григорій Савич Сковорода до самої смерті був мандрівним філософом, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки і життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. Цей видатний просвітитель усього себе присвятив високій і благородній справі духовного пробудження українського народу. Щастя... А що таке щастя? Для одних — це багатство, кар'єра, а для інших? На мою думку, щастя залежить від особистості, вона його кує протягом усього свого життя. Чимало є художніх творів і наукових трактатів, які по-різному пояснюють, у чому щастя людини. Український філософ і просвітитель Григорій Сковорода вбачав щастя у праці, єднанні з природою, в чесному житті, у душевній злагоді із самим собою, у вільній і незалежній державі. Видатний мислитель розвинув ідею "сродної праці", тобто такої, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Саме в улюбленій праці бачив письменник єдиний засіб досягнення щастя. Коли людина працює за покликанням, тоді вона принесе найбільше користі суспільству, і така споріднена праця робить її по-справжньому щасливою.
Те, що залишив він нам у спадщину, — це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпають наснагу ще десятки поколінь. Григорій Савич Сковорода до самої смерті був мандрівним філософом, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки і життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. Цей видатний просвітитель усього себе присвятив високій і благородній справі духовного пробудження українського народу.
Щастя... А що таке щастя? Для одних — це багатство, кар'єра, а для інших? На мою думку, щастя залежить від особистості, вона його кує протягом усього свого життя. Чимало є художніх творів і наукових трактатів, які по-різному пояснюють, у чому щастя людини.
Український філософ і просвітитель Григорій Сковорода вбачав щастя у праці, єднанні з природою, в чесному житті, у душевній злагоді із самим собою, у вільній і незалежній державі.
Видатний мислитель розвинув ідею "сродної праці", тобто такої, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Саме в улюбленій праці бачив письменник єдиний засіб досягнення щастя. Коли людина працює за покликанням, тоді вона принесе найбільше користі суспільству, і така споріднена праця робить її по-справжньому щасливою.