Якщо комусь захочеться досхочу насміятися, то треба обов’язково прочитати повість Ярослава Стельмаха «Митькозаври з Юрківки, або Химера лісового озера». У ній такі захоплюючі пригоди двох шестикласників — за вуха не відірвеш від книжки.
Коли читаєш цю повість, то здається, що написав її не відомий письменник, а такий самий хлопчик, як герої твору. Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько- вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
...хто сказав, що для друга треба робити тiльки те, що цiкаво?
Ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу ви пронесли через усе життя. Святе це діло — дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по—справожньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга. Пам'ятайте про це, хлопці!
На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш скрiплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не говорять.
Святе це дiло — дружба. Найсвятiше i найчистiше почуття в свiтi. I найчистiше воно в дитинствi. Бережiть його i шануйте! Бо найвiрнiшi, найбiльшi, найкращi друзi в свiтi — це друзi дитинства. I той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гiрко буде. Бо дитинство не повторюється… I проживе той своє життя без дружби. I буде воно дуже безрадiсним, хоч, може, й довгим. I не вiдчус вiн себе по-справокньому людиною. Бо найбiльше ти Людина, коли щось робиш для друга.»
Коли читаєш цю повість, то здається, що написав її не відомий письменник, а такий самий хлопчик, як герої твору. Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, — «ботанічка». Саме вона задала шестикласникам завдання: за літо зібрати колекцію комах. Хлопчики згадали, що нікому не потрібні стоси таких колекцій припадають пилом у кабінеті біології, але вхопилися за це завдання. Щоб виконати його, треба було їхати до Митько- вої бабусі в село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
Ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу ви пронесли через усе життя. Святе це діло — дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по—справожньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга.
Пам'ятайте про це, хлопці!
На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш скрiплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не говорять.
Святе це дiло — дружба. Найсвятiше i найчистiше почуття в свiтi. I найчистiше воно в дитинствi. Бережiть його i шануйте! Бо найвiрнiшi, найбiльшi, найкращi друзi в свiтi — це друзi дитинства. I той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гiрко буде. Бо дитинство не повторюється… I проживе той своє життя без дружби. I буде воно дуже безрадiсним, хоч, може, й довгим. I не вiдчус вiн себе по-справокньому людиною. Бо найбiльше ти Людина, коли щось робиш для друга.»