«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
Вийшовши на своє подвір'я ми кожен раз переконуємо себе у тому,що природа дійсно має неперевершену красу. А саме,це є українська краса. Кожен раз коли починає усе позквітати у нас перехоплює подих. Кожен раз дивлячись як відлітають журавлі у вирій ми не можемо відвести очей. Мабуть усі українці можуть відверто закривати на увесь світ: "Українська природа- найгарніша!" Та ми не маємо лише гати за цією красою. Люди повинні про неї піклуватися! Не смітити, не псувати все те, що було створено самою Матінкою Природою! Тільки тоді вона може стати набагато гарнішою. Сподіваюсь, що вже ні в кого не залишилось сумнівів, що до краси України та української природи. Зберіжімо її!
ответ:вот
Объяснение:
Цитатний матеріал.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».
Кожен раз коли починає усе позквітати у нас перехоплює подих. Кожен раз дивлячись як відлітають журавлі у вирій ми не можемо відвести очей. Мабуть усі українці можуть відверто закривати на увесь світ: "Українська природа- найгарніша!" Та ми не маємо лише гати за цією красою. Люди повинні про неї піклуватися! Не смітити, не псувати все те, що було створено самою Матінкою Природою! Тільки тоді вона може стати набагато гарнішою.
Сподіваюсь, що вже ні в кого не залишилось сумнівів, що до краси України та української природи. Зберіжімо її!