Якось він потрапив на майдан,а там так багато вогнів,все сяє,іскриться,мерехтить. Посередині того майдану сяє ялинка. Хлопчик аж розгубився. Він став як укопаний. Аж тут прибігли діти,які хотіли танцювати біля ялинки. Зі сміхом зиркнули вони на Ха-еФа і раптом стали чіпляти на нього свої сумочки та інші речі. Ха-еФу це не дуже сподобалось. Він так застрибав що все полетіло геть. А хлопець помчав чимдужче під ялинку. Він стрибав і танцював, а на нього кидали блискучі серпантини. Яким же веселим і радим став Ха-еФ. І він вигукнув: - Ну і чудесна ця країна новорічна! Я буду завжди в ній!
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Ха-еФ у країні Новорічній
Якось він потрапив на майдан,а там так багато вогнів,все сяє,іскриться,мерехтить. Посередині того майдану сяє ялинка. Хлопчик аж розгубився. Він став як укопаний. Аж тут прибігли діти,які хотіли танцювати біля ялинки. Зі сміхом зиркнули вони на Ха-еФа і раптом стали чіпляти на нього свої сумочки та інші речі. Ха-еФу це не дуже сподобалось. Він так застрибав що все полетіло геть. А хлопець помчав чимдужче під ялинку. Він стрибав і танцював, а на нього кидали блискучі серпантини. Яким же веселим і радим став Ха-еФ. І він вигукнув: - Ну і чудесна ця країна новорічна! Я буду завжди в ній!
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Объяснение: