Захар Беркут: 1.Кожний дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили,ослаблюеться громада. 2.Невже між твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити. 3.Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може до ншим тягарем, а хісна приносить ніякого, тоді він уже і жити не варт. Мирослава: 1.Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів. 3.От дівчина! Тій не жаль би бути мужем.І певно, ліпший з неї був би муж, ніж її батько. Максим: 1.Життя в неволі-нічого не варте. 2. Зраджуючи свій рід, ведучи монголів через гори…Ні, краще вмерти,ніж так заробляти на вільність. Тугар Вовк: Простите не знаю, надеюсь хоть чем-то
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»