Чим саме вразив мене цей твір? По-перше, своєю реалістичністю. Повість є автобіографічною, тобто описані події, дійсно, відбувалися з автором у дитинстві. А про те, що було насправді, завжди читати цікавіше. По-друге, мені сподобалося, що Михайло Стельмах не намагається прикрасити образи червоноармійців та возвеличити радянську владу. До речі, у шістдесяті роки, коли була написана повість, деякі письменники це робили. І, по-третє, не можна не відзначити майстерність художнього слова автора. Письменникові однаково добре вдається зобразити красу природи, описати події, людей, передати їхні думки та почуття.
Коли читаєш про жагу малого Михайлика до отримання знань, про спробу написати власну п’єсу, переймаєшся до нього великою симпатією. Приходить розуміння, що письменницький талант Михайла Стельмаха — дар від Бога, з яким він народився на цей світ.
Дізнавшись про дитинство автора повісті, я мушу визнати, що побутові та інші умови життя сучасних дітей набагато кращі. Ми добре харчуємося, не відчуваємо нестачі в одязі та взутті, вільно відвідуємо школу. Ми можемо читати необмежену кількість цікавих книжок, весело проводити своє дозвілля. Майже всього цього хлопчик Михайлик був позбавлений. Але попри злидні та труднощі він виріс гідною людиною, став відомим письменником.
На мою думку, повість «Гусі-лебеді летять…» залишає після себе світлі, теплі, трохи сумні враження. Саме такими є спогади Михайла Стельмаха про своє дитинство.
Любов'ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка - людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря - не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави - це те, що об'єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях. Важко пручатися, коли внутрішні чинники державності намагаються скорити волелюбну дисидентську натуру, рубаючи під корінь будь-які спроби звернути систему на свій лад. Та йому це вдалося, хоча і ціною власних поневірянь. "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть." Так віддано зізнавитися у приналежостні та любові до рідної України могла лише людина, яка справді ладна покласти душу за свободу своїх побратимів, якою і залишився у віках володар українського духу. І справді, іноді, дивуєшся його стійкості та мужності, підкованій витривалим характером - нескорена особистість для якої штучно встановлені рамки матерії не були надто суттєвою перешкодою, аби протистояти тогочасним правилам співжиття соціальних класів. А більше дивує погляд на вийнятковість України, якою її бачив поет: "Нема на світі України, Немає другого Дніпра…" Те що відбувалось всередині країни, для Шевченка видавалось лише тимчасовою марою, яка з часом мала розвіятись, і на зміну її запанує довгоочікуване умиротворення: "І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє…" У цих рядках явно прослідковується та невловима нить, крізь яку пророк намагається пов'язати нащадків надією на вільне від заборон життя з тими складними часами панщиними, які припали на його долю. Він щиро вірив у те, що український народ всеж-таки дещо більше ніж просто робоча сила, це справжня нація, яка здатна дати відсіч тим, хто вирішив зломити її єдинство: "Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива!" Саме тому у своїй поезії борець за волю, звертав увагу на те, що справді українцям нічого боятися, адже правда на їхньому боці: "Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!" Тарас Григорович Шевченко - приклад людини, яка жила поза свого часу, справжній пророк, який бачив перспективи розвитку своєї Батьківщини і щиро вірив у їх реалізацію. Він, певно, один з небагатьох людей, якого можна вважати дійсно патріотом своєї рідної України. І нам, аби не спалюжити його надзусиль необхідно не забувати рідне коріння та виборювати свою вийнятковість у сучасному світі. Я упевнений, що саме це мав на увазі Великий Кобзар, пишучи: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле."
Чим саме вразив мене цей твір? По-перше, своєю реалістичністю. Повість є автобіографічною, тобто описані події, дійсно, відбувалися з автором у дитинстві. А про те, що було насправді, завжди читати цікавіше. По-друге, мені сподобалося, що Михайло Стельмах не намагається прикрасити образи червоноармійців та возвеличити радянську владу. До речі, у шістдесяті роки, коли була написана повість, деякі письменники це робили. І, по-третє, не можна не відзначити майстерність художнього слова автора. Письменникові однаково добре вдається зобразити красу природи, описати події, людей, передати їхні думки та почуття.
Коли читаєш про жагу малого Михайлика до отримання знань, про спробу написати власну п’єсу, переймаєшся до нього великою симпатією. Приходить розуміння, що письменницький талант Михайла Стельмаха — дар від Бога, з яким він народився на цей світ.
Дізнавшись про дитинство автора повісті, я мушу визнати, що побутові та інші умови життя сучасних дітей набагато кращі. Ми добре харчуємося, не відчуваємо нестачі в одязі та взутті, вільно відвідуємо школу. Ми можемо читати необмежену кількість цікавих книжок, весело проводити своє дозвілля. Майже всього цього хлопчик Михайлик був позбавлений. Але попри злидні та труднощі він виріс гідною людиною, став відомим письменником.
На мою думку, повість «Гусі-лебеді летять…» залишає після себе світлі, теплі, трохи сумні враження. Саме такими є спогади Михайла Стельмаха про своє дитинство.
Любов'ю до України, незнищенною волею, шляхом до виборення свободи та відродження національної самосвідомості, викарбуваний кожен рядок неповторної поезії Тараса Григоровича Шевченка - людини, яка стала символом української нації. Творчість Великого Кобзаря - не просто згадка про тяжку боротьбу українського народу за незалежність та квітучість нашої держави - це те, що об'єднує кожного з нас і у сьогоденних реаліях. Важко пручатися, коли внутрішні чинники державності намагаються скорити волелюбну дисидентську натуру, рубаючи під корінь будь-які спроби звернути систему на свій лад. Та йому це вдалося, хоча і ціною власних поневірянь. "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть." Так віддано зізнавитися у приналежостні та любові до рідної України могла лише людина, яка справді ладна покласти душу за свободу своїх побратимів, якою і залишився у віках володар українського духу. І справді, іноді, дивуєшся його стійкості та мужності, підкованій витривалим характером - нескорена особистість для якої штучно встановлені рамки матерії не були надто суттєвою перешкодою, аби протистояти тогочасним правилам співжиття соціальних класів. А більше дивує погляд на вийнятковість України, якою її бачив поет: "Нема на світі України, Немає другого Дніпра…" Те що відбувалось всередині країни, для Шевченка видавалось лише тимчасовою марою, яка з часом мала розвіятись, і на зміну її запанує довгоочікуване умиротворення: "І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє…" У цих рядках явно прослідковується та невловима нить, крізь яку пророк намагається пов'язати нащадків надією на вільне від заборон життя з тими складними часами панщиними, які припали на його долю. Він щиро вірив у те, що український народ всеж-таки дещо більше ніж просто робоча сила, це справжня нація, яка здатна дати відсіч тим, хто вирішив зломити її єдинство: "Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива!" Саме тому у своїй поезії борець за волю, звертав увагу на те, що справді українцям нічого боятися, адже правда на їхньому боці: "Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!" Тарас Григорович Шевченко - приклад людини, яка жила поза свого часу, справжній пророк, який бачив перспективи розвитку своєї Батьківщини і щиро вірив у їх реалізацію. Він, певно, один з небагатьох людей, якого можна вважати дійсно патріотом своєї рідної України. І нам, аби не спалюжити його надзусиль необхідно не забувати рідне коріння та виборювати свою вийнятковість у сучасному світі. Я упевнений, що саме це мав на увазі Великий Кобзар, пишучи: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле."
Оригінал тексту: https://wholie.today/patriotuchni-motuvu.php
Объяснение:
Удачі тобі ще в зошит переписувати