"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Отже, народні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя народної пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Народні пісні, я б розділив так:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Неможливо визначити які саме пісні мені подобаються. Можна сказати, що найбільше подобається та, яка саме зараз бринить в моєму серці.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов"яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Читаючи Остапа Вишню, взагалі починаєш розуміти його, тобто всі його роздуми, монологи, думки і саме основне розумієш що в цієї талановитої людини є почуття гумору.
Один із його творів є "Моя Автобіографія". Прочитавши я побачила, певний силует, так мовити творчої людини, яка ще з маличку думала про величне своє майбутнє, про майбутнє великого письменника.
З дитинства Остап Вишня(Павло Губенко), був талановитою дитиною, розумною, яка шукала натхнення у кущах з коноплями, з картопльою, буряків. Якого шукали постійно батьки, сварили, а він просто хотів надихнутися чимось, і з самого дитинства він розумів що не проста його робота, не просте його призначення в цьому світі.
В цій усмішці, змальовуються моменти життя, а саме дитинства, оповідач постає перед нами допитливим, веселим, життєрадісним, кмітливим, самостійним, дитина яка хоче , прагне навчатися і пізнавати щось нове.
Так і виходить, Остап Вишня написав свою біографію, але з яким запалом, з метою, щоб читачеві було цікаво читати і легко, як він сам говорив людини потрібно "лікувати чудовим гумором, лікувати сміхом".
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Отже, народні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя народної пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Народні пісні, я б розділив так:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Неможливо визначити які саме пісні мені подобаються. Можна сказати, що найбільше подобається та, яка саме зараз бринить в моєму серці.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов"яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Читаючи Остапа Вишню, взагалі починаєш розуміти його, тобто всі його роздуми, монологи, думки і саме основне розумієш що в цієї талановитої людини є почуття гумору.
Один із його творів є "Моя Автобіографія". Прочитавши я побачила, певний силует, так мовити творчої людини, яка ще з маличку думала про величне своє майбутнє, про майбутнє великого письменника.
З дитинства Остап Вишня(Павло Губенко), був талановитою дитиною, розумною, яка шукала натхнення у кущах з коноплями, з картопльою, буряків. Якого шукали постійно батьки, сварили, а він просто хотів надихнутися чимось, і з самого дитинства він розумів що не проста його робота, не просте його призначення в цьому світі.
В цій усмішці, змальовуються моменти життя, а саме дитинства, оповідач постає перед нами допитливим, веселим, життєрадісним, кмітливим, самостійним, дитина яка хоче , прагне навчатися і пізнавати щось нове.
Так і виходить, Остап Вишня написав свою біографію, але з яким запалом, з метою, щоб читачеві було цікаво читати і легко, як він сам говорив людини потрібно "лікувати чудовим гумором, лікувати сміхом".
Объяснение: