оповідання Приблуда"Як ви гадаєте, що хотів сказати, донести до нас цим оповіданням С. Васильченко?2. Чи є оповідання актуальним на сьогоднішній день? Чи існує проблема дитячої безпритульності в сучасному, досить цивілізованому світі?

Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна бо­ротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибо­ко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне уми­ротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, від­найшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила не­спокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижа­ється на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: за­лишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьків­щині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітлін­ня. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потре­ба у цьому.
Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщи­на і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам ево­люцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї ак­тивної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.

Співчуття - одна з найголовніших рис, якою може володіти людина. В наш час воно є надзвичайно цінним, адже зустрічається все менше людей з цією рисою. Вміти співчувати потрібно всім, хто б це не був: злидар, поранений долею чоловік чи беззахисне кошеня. Той, хто вміє проявити свою людяність та милосердя до ближнього може чесно носити звання "людина". Маючи велике серце, ми формуємо свою справжню сутність. Співчуваючи готуємо себе до життя, яке часто буває надто жорстоким з тими, хто бажає всім миру і добра, але яке заступається за того, хто вчинив велику кількість зла оточуючим.

Отже, співчуття - важлива деталь нашого існування, яка неодмінно беру участь у створенні подальшої долі всього людства.