Побачивши незвичайну вітрину, взяв батька за палець і потяг до неї. У нього очі розбіглися, побачивши таку кількість чарівних речей. У звичайній крамниці він відразу поспішав до прилавку. Джип був дуже схвильований; дивлячись на чари, щиро захоплювався. Радіє олов’яним солдатикам, грається ними.
Джип – вихований хлопчик. Він довірливо і чемно звертався до продавця. А побачивши таку кількість іграшок був стриманим і не набридав благанням купити щось. «Хлопчик говорив дуже мало, але очі його були промовисті. Багатозначними були і його руки, що тримали біля грудей покупки. Джип стояв невимовно схвильований». Повернувшись додому, Джип не перестає вірити в дива, і тішиться отриманим подарункам. «Він не був наляканий, не був розгублений; його просто страшенно тішило те, як минув день …» Краса внутрішнього світу Джипа безмежна. Він не лише сам вірить у дива, а й може дарувати їх іншим. Саме Джип є головним героєм, адже завдяки йому: крамниця перестала бути міражем, і батько побачив чари, в які давно перестав вірити.
В оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, слідом за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на розповідях діда, «який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані"» Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химеричні мрії, військовий запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід – не більше, ніж худоба у пана. Він часто згадує, як піддавали тортурам сивого дідуся на стайні, як погрожував освіжати і його самого пан. Остап любив кожну стежку, кожну горбинка рідної землі, але жити в неволі-гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голитьбу, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
І справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки поламаної, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - це джерело під час спеки ... то завдаток типу жінок, які вміють обороняти себе», – так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапу, вона жертвує своєю красою, чудовими косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогневими горами палаючих плавнів і в останньому розпачі кличе важко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня Дунайської води заховає тіло…
Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за бажання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя написане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець розповіді ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення за всяку ціну домогтися свободи.
Джип — звичайний хлопчик, тому що:
Побачивши незвичайну вітрину, взяв батька за палець і потяг до неї. У нього очі розбіглися, побачивши таку кількість чарівних речей. У звичайній крамниці він відразу поспішав до прилавку. Джип був дуже схвильований; дивлячись на чари, щиро захоплювався. Радіє олов’яним солдатикам, грається ними.Джип – вихований хлопчик. Він довірливо і чемно звертався до продавця. А побачивши таку кількість іграшок був стриманим і не набридав благанням купити щось. «Хлопчик говорив дуже мало, але очі його були промовисті. Багатозначними були і його руки, що тримали біля грудей покупки. Джип стояв невимовно схвильований». Повернувшись додому, Джип не перестає вірити в дива, і тішиться отриманим подарункам. «Він не був наляканий, не був розгублений; його просто страшенно тішило те, як минув день …» Краса внутрішнього світу Джипа безмежна. Він не лише сам вірить у дива, а й може дарувати їх іншим. Саме Джип є головним героєм, адже завдяки йому: крамниця перестала бути міражем, і батько побачив чари, в які давно перестав вірити.
Объяснение:
В оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, слідом за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на розповідях діда, «який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані"» Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химеричні мрії, військовий запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід – не більше, ніж худоба у пана. Він часто згадує, як піддавали тортурам сивого дідуся на стайні, як погрожував освіжати і його самого пан. Остап любив кожну стежку, кожну горбинка рідної землі, але жити в неволі-гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голитьбу, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
І справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки поламаної, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - це джерело під час спеки ... то завдаток типу жінок, які вміють обороняти себе», – так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапу, вона жертвує своєю красою, чудовими косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогневими горами палаючих плавнів і в останньому розпачі кличе важко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня Дунайської води заховає тіло…
Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за бажання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя написане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець розповіді ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення за всяку ціну домогтися свободи.