усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
Іван Якович Франко - великий український письменник і поет, трудівник і борець. Він написав багато віршів і повістей. Одною з найкращих повістей була повість "Захар Беркут". У творі розповідається про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар і домігся це за до дності. Основна думка твору "Захар Беркут" - показати, що в єдності можна пережити всі нещастя на землі.Головним героєм повісті є Захар Беркут. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком. У Беркута було троє синів. У важкий час, коли на село Тухля напали монголо-татари, Захар, незважаючи на те, що в полоні був син Максим, діяв рішуче. Заради рідної землі він жертвував життям рідного сина. Коли йому запропонували монголо-татари, що віддадуть Максима, якщо вони їх випустять, то на це Захар їм відповів: "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!"Максим і Мирослава - сміливі, мужні патріоти. Максим був молодшим сином Захара Беркута. Мирослава була дочкою зрадника. Максим і Мирослава кохали одне одного. Своїм коханням вони жертвували задля рідної землі. Коли Максим був у полоні, він через Мирославу передавав розумні поради і цим дуже допоміг селу. Хоч і Мирослава була дочкою зрадника, але вона перейшла на сторону тухольців і допомагала своїми порадами. За наказом Мирослави збудували машини, які кидали каміння. Коли Мирослава прийшла у полон до Максима, то вона запропонувала Максимові "перцінь", на знак вільного проходу і свободи. Але Максим на це відповів: "Але ж монголо-татари дізнаються, що ти випустила мене, а тоді не пощадять тебе. О, ні, не хочу сього".Тугар Вовк - зрадник вітчизни. Він прагнув заволодіти селом Тухля, але тухольці не скоряються і вирішують його прогнати. Коли на село напали монголи, то Тугар перейшов на їхню сторону, думаючи, що після перемоги підкорить собі село. Він дуже любив свою доньку. Коли Бурунда хотів відтяти голову Максимові, то Тугар Вовк відрубав йому руку. Але життя боярина закінчилося від каменя, який впав від руки Захара Беркута.Бурунда - жорстокий ворог. Бурунда був полководцем монголо-татар. Він був самолюбивим, жорстоким і жадібним. Бурунда не щадив людей у своєму війську. Заради свого життя він кидав їх у воду, навіть вбивав.Але незважаючи ні на що, тухольці виграли в цьому жорстокому бою. Виграли тому, що були дружніми, були всі в єдності. Але найсміливішому чоловікові в селі Тухля Захару Беркуту, життя закінчилося словами: "Батьки і браття! Нинішня наша перемога - велике діло для нас. Чим ми перемогли? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми перемогли нашим громадянським людом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се!"Я згодна з основною думкою твору. Звичайно, якщо ми будемо в єдності, в дружбі, то нам нічого боятися.
пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".