Найчастіше героєм співомовок є простий мужик, українець. У нього теж немало різних моральних вад, які Руданський висміює (добрим гумором. Але за цим сатиричним висміюванням ми відчуваємо шанобливе ставлення поета до своїх співвітчизників, яких він дуже любив і за долю яких у нього боліла душа. Співомовки показують цих героїв у рідних побутових ситуаціях, де і виявляються їх моральні вади («Допиталась», «Указ», «Добра натура», «Робили»). Руданський у гумористичному тоні засуджує нехтування споконвічними моральними цінностями: честю, родинною любов'ю, гідністю, добротою.
До рідного народу Народе без пуття, без чести і поваги, Без правди в письменах, завітах предків диких, Ти, що постав єси з безумної одваги Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово, Закляв його Боян від кражі й чудоядства: Одно воно твого життя міцна основа, Певніша над усі потуги і багатства.Це голос праведний до тебе з домовини, Промова душ святих, що марно погибали В страшенних злигоднях двоїстої Руїни… Останню козаки твоїм тріюмфом звали.О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати, Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого: Бо мають всі твої сусіди що назвати Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.Що не здобув єси мечем серед Руїни, Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій: Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни, І з материзною ховаєшся мов злодій.На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся, І зрозумій, який ти азіят мізерний, Розбоєм по світах широких не пишайся, Забудь свій манівець, козацький пролаз темний, І на культурну путь Владимерську вертайся.
Найчастіше героєм співомовок є простий мужик, українець. У нього теж немало різних моральних вад, які Руданський висміює (добрим гумором. Але за цим сатиричним висміюванням ми відчуваємо шанобливе ставлення поета до своїх співвітчизників, яких він дуже любив і за долю яких у нього боліла душа. Співомовки показують цих героїв у рідних побутових ситуаціях, де і виявляються їх моральні вади («Допиталась», «Указ», «Добра натура», «Робили»). Руданський у гумористичному тоні засуджує нехтування споконвічними моральними цінностями: честю, родинною любов'ю, гідністю, добротою.
Народе без пуття, без чести і поваги,
Без правди в письменах, завітах предків диких,
Ти, що постав єси з безумної одваги
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:
Одно воно твого життя міцна основа,
Певніша над усі потуги і багатства.Це голос праведний до тебе з домовини,
Промова душ святих, що марно погибали
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,
Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого:
Бо мають всі твої сусіди що назвати
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.Що не здобув єси мечем серед Руїни,
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,
І з материзною ховаєшся мов злодій.На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,
І зрозумій, який ти азіят мізерний,
Розбоєм по світах широких не пишайся,
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,
І на культурну путь Владимерську вертайся.