А я стояла і дихала весною. Тоді був теплий день, прилетів перший жайвір. Небо було блакитне, але де-не-де линули попелясті хмари. Душу переповнювала радість, бо ж тоді мала прийти Вона. Раніше ніколи не вдавалося мені її побачити, та сьогодні, можливо, станеться диво. Я хвилювалась, адже це така відповідальна мить - побачити Її наближення. Старі люди, які колись були на моєму місці, казали, що тоді людське єство переповнить радість і почуття захоплення. Світ стане яскравішим, заграє новими барвами. Все заіскриться, і стане легко та добре.
Сонце уже пройшло зеніт, а Вона ще не з'явилась. Але ж уже час! Скільки ж я ще маю чекати Її? Скільки маю чекати Весну? Десь у глибині серця почало закрадатись сум'яття, що і цього року я Її не дочекаюся. Як і усі попередні роки. Можливо, я ще недостатньо готова, щоб побачити цю панну? Адже вона сяє неземною чистотою. Але Весна повинна з'явитися! Я ж її так чекаю.
Сівши на холодну вогку землю, я завмерла в очікуванні. Був останній день зими, сніги уже розтали - тепло вже давно з'явилось у наших краях. А де ж Весна? Проходили години, сонце котилося до горизонту, а ніхто так і не з'явився. Я не відривала погляду від галявини, що розкинулась переді мною. Казали, що саме на цьому місці вона народжується кожного року, починаючи відлік своєї пори року. І справді, по ліву руку стриміли гірські вершини, покриті снігом, а у долині було тепло та затишно. Сонечне проміння уже торкалося верхівок дерев. Знову розчарувавшись у собі, я уже хотіла повільно побрести до лісу, повертаючись додому до бабусі, щоб знову розповісти їй про свою невдачу. У душі догорала остання надія на диво.
Я уже звертала на ґрунтову стежину, але вирішила обернутись востаннє. Усе! Більше не буду чекати Весну! Та раптом із неба почали з'являтися сходи із останніх променів світла. Ними спускалася прекрасна панна у блакитних шатах. У моєму єстві усе завирувало. Я побачила її! Я зустріла весну! Вона не бачила мене і граційно ступала сходинками. З Її приходом усе змінилось. Як тільки Весна торкнулася землі, то гори, гай, луги, поля - вся земля їй виспівувала "Осанна!". За її спиною летіли радість, щастя і надія.
Я хотіла підбігти до неї, та мої ноги прикипіли до землі, і через декілька хвилин прозоре марево зникло, залишивши по собі лише спів дерев та степів. Розтанула і панна, мов туман, зникнувши з весняним вітерцем. Я так і не зрозуміла, чи дійсно побачила Весну, чи то мені здалося і привиділось від сильного бажання.
Та я поверталася додому вже щасливою. Серце зігрівала надія на краще. У душі тепер не було пусто, у ній у сяйві мрій миготіли камеї й фрески, приносячи нові й нові емоції та почуття. Уже вдома я зрозуміла, свідком якої події стала. Тепер я зможу переповідати своїм дітям та онукам про зустріч самої панни Весни. А поки я стояла на біля відчиненого вікна та слухала мелодію, яку Вона принесла разом з собою
А я стояла і дихала весною. Тоді був теплий день, прилетів перший жайвір. Небо було блакитне, але де-не-де линули попелясті хмари. Душу переповнювала радість, бо ж тоді мала прийти Вона. Раніше ніколи не вдавалося мені її побачити, та сьогодні, можливо, станеться диво. Я хвилювалась, адже це така відповідальна мить - побачити Її наближення. Старі люди, які колись були на моєму місці, казали, що тоді людське єство переповнить радість і почуття захоплення. Світ стане яскравішим, заграє новими барвами. Все заіскриться, і стане легко та добре.
Сонце уже пройшло зеніт, а Вона ще не з'явилась. Але ж уже час! Скільки ж я ще маю чекати Її? Скільки маю чекати Весну? Десь у глибині серця почало закрадатись сум'яття, що і цього року я Її не дочекаюся. Як і усі попередні роки. Можливо, я ще недостатньо готова, щоб побачити цю панну? Адже вона сяє неземною чистотою. Але Весна повинна з'явитися! Я ж її так чекаю.
Сівши на холодну вогку землю, я завмерла в очікуванні. Був останній день зими, сніги уже розтали - тепло вже давно з'явилось у наших краях. А де ж Весна? Проходили години, сонце котилося до горизонту, а ніхто так і не з'явився. Я не відривала погляду від галявини, що розкинулась переді мною. Казали, що саме на цьому місці вона народжується кожного року, починаючи відлік своєї пори року. І справді, по ліву руку стриміли гірські вершини, покриті снігом, а у долині було тепло та затишно. Сонечне проміння уже торкалося верхівок дерев. Знову розчарувавшись у собі, я уже хотіла повільно побрести до лісу, повертаючись додому до бабусі, щоб знову розповісти їй про свою невдачу. У душі догорала остання надія на диво.
Я уже звертала на ґрунтову стежину, але вирішила обернутись востаннє. Усе! Більше не буду чекати Весну! Та раптом із неба почали з'являтися сходи із останніх променів світла. Ними спускалася прекрасна панна у блакитних шатах. У моєму єстві усе завирувало. Я побачила її! Я зустріла весну! Вона не бачила мене і граційно ступала сходинками. З Її приходом усе змінилось. Як тільки Весна торкнулася землі, то гори, гай, луги, поля - вся земля їй виспівувала "Осанна!". За її спиною летіли радість, щастя і надія.
Я хотіла підбігти до неї, та мої ноги прикипіли до землі, і через декілька хвилин прозоре марево зникло, залишивши по собі лише спів дерев та степів. Розтанула і панна, мов туман, зникнувши з весняним вітерцем. Я так і не зрозуміла, чи дійсно побачила Весну, чи то мені здалося і привиділось від сильного бажання.
Та я поверталася додому вже щасливою. Серце зігрівала надія на краще. У душі тепер не було пусто, у ній у сяйві мрій миготіли камеї й фрески, приносячи нові й нові емоції та почуття. Уже вдома я зрозуміла, свідком якої події стала. Тепер я зможу переповідати своїм дітям та онукам про зустріч самої панни Весни. А поки я стояла на біля відчиненого вікна та слухала мелодію, яку Вона принесла разом з собою
Объяснение: