Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Із моменту виходу в прокат славнозвісного «Тараса Бульби» минуло вже багато років. Але, переглядаючи портрет Богдана Сильвестровича Ступки, щоразу ловлю себе на думці, що саме в образі цього чоловіка можна побачити чи не всю історію українського кінематографу. А ви коли-небудь звертали увагу на його зовнішність? Особисто я бачила багато гарних людей, але такого, як Богдан Ступка, не зустрічала ніколи. Це той випадок, коли роки лише прикрашають чоловіка. Риси та вираз обличчя Богдана Ступки пам’ятає кожен, його неможливо забути. Що, на вашу думку, є дзеркалом людської душі? Відповідь однозначна – очі! Зверніть увагу на його очі. В них, напевно, можна побачити всю ту глибинність і мудрість, якою володів актор. Трішки сумні, проте з якоюсь внутрішньою культурою думок і почуттів. А над очима нахмурені густі брови, що непокірно нагадують про сиві літа. Особливістю його зовнішності є великий широкий ніс і вуса з бородою, яку Богдан Сильвестрович голив тільки для чергової неперевершеної ролі. Його обличчя всипане зморшками. Проте ці зморшки тільки підсилюють мудрість і міць талановитого артиста. На портреті Богдан Ступка схилив голову на руку і, з виразним поглядом, про щось думає. Це підкреслює його сильний характер, справляє гарне враження. Тому для мене Богдан Сильвестрович назавжди залишиться мегаталановитим актором із своєю індивідуальністю.
Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Объяснение:
Із моменту виходу в прокат славнозвісного «Тараса Бульби» минуло вже багато років. Але, переглядаючи портрет Богдана Сильвестровича Ступки, щоразу ловлю себе на думці, що саме в образі цього чоловіка можна побачити чи не всю історію українського кінематографу. А ви коли-небудь звертали увагу на його зовнішність? Особисто я бачила багато гарних людей, але такого, як Богдан Ступка, не зустрічала ніколи. Це той випадок, коли роки лише прикрашають чоловіка. Риси та вираз обличчя Богдана Ступки пам’ятає кожен, його неможливо забути. Що, на вашу думку, є дзеркалом людської душі? Відповідь однозначна – очі! Зверніть увагу на його очі. В них, напевно, можна побачити всю ту глибинність і мудрість, якою володів актор. Трішки сумні, проте з якоюсь внутрішньою культурою думок і почуттів. А над очима нахмурені густі брови, що непокірно нагадують про сиві літа. Особливістю його зовнішності є великий широкий ніс і вуса з бородою, яку Богдан Сильвестрович голив тільки для чергової неперевершеної ролі. Його обличчя всипане зморшками. Проте ці зморшки тільки підсилюють мудрість і міць талановитого артиста. На портреті Богдан Ступка схилив голову на руку і, з виразним поглядом, про щось думає. Це підкреслює його сильний характер, справляє гарне враження. Тому для мене Богдан Сильвестрович назавжди залишиться мегаталановитим актором із своєю індивідуальністю.
Объяснение: