Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.
Від пригод друзів та їхніх однокласників у мене залишилися незабутні світлі враження, адже книга В. Нестайка сповнена дитячими фантазіями, теплом і добрим гумором. Мабуть, і в самого автора було незабутнє та веселе дитинство, бо тільки людина, яка у своїй пам’яті зберегла найкращі миттєвості дитячих років, могла написати такий чудовий твір, як «Тореадори з Васюківки».
Ле́ся Украи́нка (укр. Леся Українка; настоящее имя Лари́са Петро́вна Ко́сач-Кви́тка, укр. Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) февраля 1871, Новоград-Волынский — 19 июля (1 августа) 1913, Сурами, Грузия) — деятель украинской культуры, поэтесса, писательница, переводчик.
Писала в самых разнообразных жанрах: поэзии, лирике, эпосе, драме, прозе, публицистике; работала в области фольклористики (220 народных мелодий записано с её голоса); активно участвовала в украинском национальном движении.
Известна благодаря своим сборникам стихов «На крыльях песен» (1893), «Думы и мечты» (1899), «Отзывы» (1902), поэм «Старая сказка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Боярыня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лесная песня» (1911) и другие.
По результатам опросов, современные украинцы называют её одним из самых выдающихся соотечественников, наряду с Тарасом Шевченко и Богданом Хмельницким[4].
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.
Від пригод друзів та їхніх однокласників у мене залишилися незабутні світлі враження, адже книга В. Нестайка сповнена дитячими фантазіями, теплом і добрим гумором. Мабуть, і в самого автора було незабутнє та веселе дитинство, бо тільки людина, яка у своїй пам’яті зберегла найкращі миттєвості дитячих років, могла написати такий чудовий твір, як «Тореадори з Васюківки».
Писала в самых разнообразных жанрах: поэзии, лирике, эпосе, драме, прозе, публицистике; работала в области фольклористики (220 народных мелодий записано с её голоса); активно участвовала в украинском национальном движении.
Известна благодаря своим сборникам стихов «На крыльях песен» (1893), «Думы и мечты» (1899), «Отзывы» (1902), поэм «Старая сказка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Боярыня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лесная песня» (1911) и другие.
По результатам опросов, современные украинцы называют её одним из самых выдающихся соотечественников, наряду с Тарасом Шевченко и Богданом Хмельницким[4].